Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

Потворнi хронiки, або Лихо з iнших свiтiв

Олександр Пустовiт

Жанр: Незрозумiло шо, швидше за все – жахи, казка в сучасному стилi. Дата написання: з 2007 до 2010 р.

Дану оповiдку швидше можна назвати казкою, враховуючи недоросле вiдношення до життя та до його проблем головного героя твору. Кожна з 5ти частин описуе окремий рiк з життя наiвного, зухвалого, доставучого, наглого та невихованого але доброго чоловiка, що не був обережний зi своiми бажаннями. В результатi вiн отримав незначну дозу пригод та навчився цiнувати свое нудне, передбачуване, нiчим не особливе життя.

Олександр Пустовiт

Потворнi хронiки, або Лихо з iнших свiтiв

Вступне слово

Свiт сповнений загадок та див, все це свiдчить про те що людство ще не досягло пiку своiх знань та можливостей, хтось прагне пiзнання, а хтось – влади та ресурсiв. Кожен бачить свiт по своему i прагне досягнути кращого, та щоб зрозумiти що для нас краще, що важливiше, нам спершу потрiбно пiзнати себе. Ця розповiдь перенесе Вас в свiт простого невдахи, який шукав свое мiсце в цiм свiтi, торкнувся деяких свiтiв, що прихованi вiд нашого.

Вiн би жив i далi простим сiрим життям якби не втрутилось в iсторiю його життя дещо жахливе i незвiдане, лихо з iнших свiтiв.

Частина І

Загублений в часi

Хоч ця iсторiя почалась ще задовго до появи на нашiй рiднiй планетi першого представника людського роду, але краще б було розпочати з кiнця, тобто з майбутнього, коли все закiнчилось вже. Не тому щоб зробити цю подальшу iсторiю нецiкавою, а тому що саме тодi почалися пригоди героя цiеi iсторii – оповiдки…

Нашi днi.

Мiсцева друкарня непопулярноi газети, головний редактор сидить за своiм столом i переглядае газети своiх конкурентiв.

«Нам бракуе сенсацii », – подумавши таке вiн нюхнув аркуш паперу, потiм нюхнув сигарету, потiм ручку, олiвець та враз задумався. Вiн сперся на спинку свого крiсла та почав наспiвувати мотиви улюблених пiсень. Не встиг вiн доспiвати до кiнця приспiв двадцять п’ятоi пiснi як зайшла секретарша i сказала: «Степане Васильовичу, до вас якийсь пiдозрiлий чоловiк, каже, що детектив, який розслiдуе одну застарiлу справу, навiть показував посвiдчення».

Вiн кивнув iй рукою та головою i через 32 секунди скрiзь дверi почала просуватися якась постать, коли наполовину просунулась – притихла, повернулась назад i через 5 секунд повернулась тiльки в капелюсi.

– 

Можна? – спитав детектив, що зайшов та, знявши капелюх, кинув його з притаманною йому грацiею на вiшалку.