Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

Щодо четвертого i п’ятого – то це хлопцi з Украiни – Василь та Іван. Загалом всi своi.

Був вже вечiр, тож вони переночували у готелi, а на ранок всi вiдправились мiкроавтобусом за сотнi кiлометрiв до мiсця призначення, взявши з собою кiлькох провiдникiв, якi iх доведуть до певного мiсця. Було б усе добре, але iм трапились забобоннi провiдники, адже коли вони почули, що ця група хоче дiстатись каньйону Тунгуського метеориту, то попросили, щоб iх висадили бiля найближчого мiстечка.

– 

Чому ви не хочете нас туди провести? – запитав у них Павло росiйською мовою.

– 

Тому, що там iснуе якесь чудовисько. Менi батько розповiдав, що не раз чув у тих мiсцях якiсь страшнi крики та ще й там не раз зникали люди, а тварини обминають тi мiсця десятою дорогою. Існуе легенда, що це метеорит розбудив те чудовисько i з тих пiр кожен, хто ступае на територiю тiеi iстоти – вiдчувае страх.

– 

Можливо, там якась аномальна зона? – сказав Павло з дивним питальним виразом.

– 

Нi, там справдi щось блукае у пошуках жертв, проте немало мисливцiв приiжджало туди, щоб впiймати ту iстоту, але ще жоден не повернувся живим.

– 

А мертвим? – знову запитав Павло.

– 

Павло, не треба корчити з себе дурня! – зробив йому зауваження Василь.

– 

Нi, все гаразд, – продовжив один iз провiдникiв, – один з мисливцiв ввижався своiй дружинi увi снi i попереджав ii про те, щоб не посилала туди нiкого на його пошуки, бо то прокляте мiсце ховае щось страшне.

– 

Бачите, – гордовито мовив Павло.

– 

Нi, не вiрю, це ви нас так лякаете, – мовив Василь.

– 

Ну, я вже бачив одну дуже страшну iстоту, яку не можна було знищити будь-якими видами зброi, – сказав Павло.

Всi замовкли, машина зупинилась, висадили провiдникiв i всi хто залишились в машинi з подивом дивились на Павла.

– 

А в якому це було фiльмi? – запитав Іван, – Можливо я теж бачив цю iстоту.

Всi засмiялись, але Павло був серйозний.

– 

Дуже смiшно, – продовжував розповiдати далi наш герой, – але менi було не до смiху, коли ця iстота хотiла мене з’iсти.

Всi знову засмiялись i тодi в нього запитав Василь: “І де це ти цю iстоту здибав, у страшному снi?”. Павло став ще серйознiший i твердо сказав:”Нi, у майбутньому”. Саме пiсля цих слiв всi його прийняли за дурника i почали голосно з нього смiятись.

– 

Я справдi був у майбутньому, хоча, даремно я вам це сказав.

– 

А яка там найпопулярнiша книга, «Вбивця без лiцензii»? – Запитав Степан.