Справа зниклої балерини

Вiн поклав конверт на стiл, затримавши на кiлька секунд кiнчики пальцiв на акуратному прямокутнику.

– Пане Галушко!

Ось i все. Вона не помилилась адресою, остання надiя на спокiй i продовження партii майнула геть, як стара ворона, що майже спiвчутливо каркнула йому на прощання.

– Тарасе Адамовичу, – знову почувся несмiливий голос.

Вiн повiльно пiдвiвся, зробив кiлька крокiв i зупинився на порозi веранди, хоч вона, певно, завважила його постать крiзь розчиненi навстiж вiкна. Незнайомка, розцiнивши це як запрошення, рушила вперед.

Зупинилась за два кроки вiд сходинок, звела на господаря величезнi синi очi, вкотре повторила:

– Тарасе Адамовичу…

– Що ж, ви вгадали, – зiтхнув вiн.

Дiвчина здивовано заклiпала.

– Це справдi я, Тарас Адамович Галушко.

Зовсiм юна, але навряд чи гiмназистка. Нi, старша. Знае його iм’я, отже, хтось дав iй адресу. Навряд чи вона прийшла сюди вивiдати рецепт консервованих томатiв. Хвилюеться, однак розмову не починае.

Вiн ще раз поглянув на несподiвану гостю, жестом запросив увiйти. Сумно ковзнув поглядом по конверту з листом вiд мосье Лефевра, пiдсунув до неi стiлець. Дiвчина сiла за столик i теж подивилася на конверт.

– Лист, – зафiксувала вона побачене словом.

– О, це вiд мого давнього знайомого, – вiн пiдхопив конверт i, перш нiж вона встигла щось сказати, додав: – Ви ж не вiдмовитесь вiд чаю? Можу запропонувати вам непоганий вибiр варення до нього.

Дiвчина ледь помiтно кивнула, господар ще раз уважно поглянув на ii обличчя i зник за дверима, що вели в будинок.

Чай на травах, варення з агрусу, кiлька листочкiв свiжоi м’яти – вона заспокоюе. А цiй зажуренiй незнайомцi в коронi з русявого волосся i вологим блиском синiх очей треба заспокоiтися. Тривога й бiль увiйшли в акуратний дворик Тараса Адамовича разом iз дiвчиною i по-хазяйськи розмiстилися на верандi, вiдвойовуючи собi простiр. Господар поставив на столик фаянсову чашку з теплим напоем, поруч – розетку з агрусовим варенням.

– Дякую, – глухо мовила дiвчина.

– Рецепт я знайшов у записах своеi бабусi, – повагом почав вiн.

Гостя звела на нього широко розкритi очi й вiдвела убiк руку з чашкою, яку вже встигла пiднести до губ.

– Я про варення, – спокiйно мовив Тарас Адамович. – Агрус вибагливий. Потрiбно обрати сорт, потiм дочекатися стиглостi.

– Перепрошую, – мовила дiвчина.