Справа зниклої балерини

Чи могла Вiра на цi грошi утримувати себе та сестру? Оплачувати житло, а Мiра Томашевич говорила, що згодом вони винайняли всю квартиру? І найголовнiше – платити за навчання сестри?

– Чому ви запитали про грошi? – допитувався Щербак, коли вони прогулювались коридором.

– Щоби зрозумiти, що сталося, потрiбно знати, чим жила Вiра Томашевич, що ii турбувало.

– Навряд чи вона турбувалась про грошi.

– Чому ви так думаете?

Щербак потер пiдборiддя.

– Я спробую пояснити. Вiра… спокiйно ставилась до грошей. Нiколи не працювала безкоштовно, навiть якщо по допомогу до неi звертались друзi.

Тарас Адамович мовчав, обдумуючи почуте.

– У неi не було вiльного часу, постiйнi виступи, етюди, робота натурницi, репетицii в театрi.

Слiдчий зупинився бiля великого дзеркала. Подивився на зображення Щербака в ньому.

– Отже, Ярослава каже правду – Вiра талановита?

– Звичайно. Вона неймовiрна. Бася заздрить, – вiн стенув плечима. – Але варто вiддати Барбарi належне – свое ставлення до Вiри вона демонструе доволi щиро, без вивертiв та брехнi.

Пiсля павзи додав:

– Якщо ви думаете, що в театрi хтось мiг затiвати проти Вiри щось лихе, то це точно не Бася. Вона занадто прямолiнiйна.

– Тодi нам варто поговорити з кимось менш прямолiнiйним, – усмiхнувся Тарас Адамович.

Менш прямолiнiйних колег Вiри Томашевич вони вiдшукали за пiв години. Усi яскравi, наче метелики.

– Отруйнi, як павучихи, – тим часом прошипiв Щербак лиховiсне попередження, поки вони крокували коридором театру, зазираючи до гримерок.

– Я можу зустрiтися з Бронiславою Нiжинською? – запитав раптом.

– Навряд чи почуете щось нове, – вiдповiв художник. – Хiба що вона не послуговуеться плiтками.

В однiй з гримерок зупинились, Тарас Адамович знов дiстав записник. Дiвчата базiкали, перемежаючи розповiдь смiхом i натяками.

– Бася точно не перейматиметься зникненням Вiри, – казала одна. – Тепер на Цар-дiвицю з «Горбоконика» Нiжинська, напевне, поставить ii.

– Мабуть, розважаеться з вiйськовими, – кинула iнша. – Казала, що хоче на озера, подихати свiжим повiтрям.

– Певно, киiвське повiтря надто задимлене для нашоi прими.

Смiх. Радiсний, з нотками торжества. Добре, що вiн не взяв сюди Мiру.

– З якими саме вiйськовими зустрiчалась Вiра? І де? – запитував слiдчий. Дiвчата вiдповiдали, не задумуючись.

– У «Семаденi», часто у «Празi» чи «Франсуа».