Справа зниклої балерини

Вiн пiдвiвся, взяв капелюх.

– Вам доведеться поеднувати це з курсами, – вiн поглянув на неi, в головi майнула думка про те, що не варто було б залучати ii до справи. Особистi справи краще не розслiдувати – заслiплюватимуть емоцii. Вiн колись зробив таку помилку. Давно, дуже давно. Мабуть, цiеi курсистки ще й на свiтi не було. Скiльки iй? Двадцять один. А вже сповна вiдчула жахiття вiйни – батько загинув. Тепер зникла сестра. Вiн вiдмахнувся вiд думок, сказав уголос:

– Гадаю, ми можемо зустрiчатися пiсля полудня.

Коли ви матимете вiльний час.

– Дякую. Я почну завтра, – з готовнiстю пообiцяла дiвчина.

– Домовились. Чекатиму на вас.

Мiра пiдвелась, Тарас Адамович теж, злегка кивнувши iй на прощання. Вже збираючись йти, вона усмiхнулась, звичним рухом помiстила ридикюль на згин лiктя, злегка опустила i знов звела голову в капелюшку.

– Мiро! – прозвучало раптом неподалiк.

Свiтла блузка, стримана спiдниця, книжка в лiвiй руцi. Незнайома дiвчина тримала ii, стискаючи пальцi. Вся ii постава була якась занадто напружена, що створювало дивний контраст з меланхолiйно-розслабленою позою Мiри.

Томашевич здивовано подивилась на дiвчину. Тарас Адамович ввiчливо усмiхнувся. Не починав дiалог, чекав пояснень. Врештi, це незнайомка втрутилася в iхню розмову, отож долати незручнi паузи – теж iй.

– Прошу вибачити, – спокiйно i з викликом мовила вона, нi до кого не звертаючись, i повторила, – Мiро! Професор Лобода просив переказати, що чекае на тебе в бiблiотецi.

– Так, дякую, я вже йду, – i мовила:

– До зустрiчi, Тарасе Адамовичу.

– До зустрiчi, – вiдiзвався вiн.

Пiшла.

Незнайомка, здаеться, йти не збиралась. Тарас Адамович пiдняв валiзку, поклав в неi записник, озирнувся на дiвчину, що продовжувала стояти поруч. Мiра Томашевич зникла за дверима будiвлi з Мiнервою.

– Ви з полiцii? – не надто ввiчливо запитала незнайомка.

– Нi, – без зайвих пояснень вiдповiв вiн.

– Ви схожi на слiдчого.

– Можливо.

– Розшукуете ii сестру?

Вiн уважно подивився на курсистку.

Вона ж – теж курсистка? Інакше чому б говорила про лекцii? Широке обличчя. Занадто високий лоб, маленькi очi. Не надто приемнi риси. Чи вони просто здались такими, коли дiвчина втрутилась у чужу розмову?

– Ви щось знаете про зникнення ii сестри? – спокiйно запитав Тарас Адамович.

– Нi. Знаю одне – якщо ii сестру не знайдуть до жовтня, навряд чи Томашевич зможе заплатити за навчання.

Вiн надiв капелюх.

– Мене це не обходить.

– Чому ж.