Справа зниклої балерини

Знов закинув рушник на плече, пiдвiвся й узяв газету.

– Час для ранковоi кави, – промовив, зiгнавши осу з рушника, – приеднаешся?

Хлопчина, вказавши на повнiсiньку сумку, хитнув головою. Ранок – час рознощикiв газет, його не гають на каву навiть з колишнiм слiдчим розшуковоi частини Киiвськоi мiськоi полiцii Тарасом Адамовичем Галушком. Чоловiк примружив око:

– Іншим разом?

– Якщо ваша ласка. Дякую за запрошення, – чемно проказав хлопчина, рвучко обернувся й мало не бiгцем попрямував до хвiртки. А далi – в центр, туди, де незабаром завируе життя мiста, що нинi прокидалося.

Кость приносив газету щоранку у визначений час – така була домовленiсть. За пунктуальнiсть Тарас Адамович платив з надлишком, нiколи не вимагаючи решти. І за кмiтливiсть, бо окрiм традицiйного «Киянина» той нерiдко прихоплював у друкарнi, де працював, iншi газети, якщо новини в них могли зацiкавити колишнього слiдчого. Пiдлiток рано осиротiв, i його забрала до себе тiтка, що жила неподалiк.

Тарас Адамович дбайливо вкрив рушником вiдро з нарiзаними яблуками й рушив до будинку, де в затишку акуратноi кухнi чекала на нього стара джезва – спадок вiд дiда.

У кухнi чисто, як у лабораторii. Для Тараса Адамовича це i е лабораторiя. Тут вiн дослiджуе та експериментуе. Змiшуе смаки й аромати. Сусiдськi хлопчаки – постiйнi учасники експериментiв i першi дегустатори – наче оси, злiтаються до будинку колишнього слiдчого куштувати варення.

Мiдну джезву, потьмянiлу вiд лiт i рук, що ii тримали, дiд Тараса Адамовича привiз як вiйськовий трофей разом зi спогадами про надсмачну каву, що ii пив десь далеко вiд рiдного мiста.

Спогади про вiйну лишив на Закавказзi. Онук не розпитував, дiд вiдмовчувався. Пiд його суворе мовчання Тарас Галушко перемелював зерна на дрiбний порох, вiдмiряв три ложки у холодне мiдне черево джезви. Дiд мив ii у крижанiй водi, каву нерiдко варив, спершу розтопивши лiд. Онуковi наказував джезву на вiдкритий вогонь не ставити, тiльки в пiсок.

Вiн часто згадував дiда, що багато рокiв тому знайшов спокiй на Щекавицькому цвинтарi поруч з могилою сина – батька Тараса Адамовича, коли змiшував пiсок з сiллю й занурював джезву в iхнi теплi обiйми.

Так кава нагрiвалась, але не закипала. Вiдтак наливав ii в маленьку фiлiжанку по вiнця. Крiсло-гойдалка з лози на просторiй верандi, газета й кава – традицiйний початок дня аж до морозiв.

У джезвi напою на три фiлiжанки. Першу Тарас Адамович зазвичай випивае, пробiгаючи очима заголовками. Другу – обдумуючи прочитане.