Справа зниклої балерини

– Може, вам просто повернутися на службу? – запитав би Рудий, який у вiддiлi днював i ночував.

– Я вiзьмуся за вашу справу, – повторив Тарас Адамович, – однак тiльки як приватна особа. Спробую з’ясувати, що сталося. Не можу нiчого обiцяти…

– Я розумiю. Дякую, – вiдповiла вона швидко. І знову повторила:

– Дякую.

Мало не пропалила його синiм вологим поглядом, ледь торкнула рукою поля солом’яного капелюшка, що ховав вiд сонця корону з русявого волосся. Курсистки щебетливими зграйками потяглися до центрального входу в примiщення курсiв.

– Вам час на лекцiю? – запитав Галушко.

– Байдуже. Я поясню причину вiдсутностi професоровi. Я… Вам потрiбнi моi свiдчення?

– Так. Саме тому я тут.

Усмiхнулася. Жестом запропонувала присiсти на лавку.

– З чого менi почати? – запитала, коли вони розмiстились пiд розлогим ясенем. Тарас Адамович примостив валiзку бiля ноги, поклав капелюх на лавку. Мiра вiдклала вбiк невеликий ридикюль.

– Почнiть iз розповiдi про себе i сестру. І згадайте все про той вечiр.

Мiра кивнула.

– Вiра молодша за мене на два роки, iй дев’ятнадцять. Ми переiхали з Варшави, коли почалась вiйна. У Киевi… тут я мала можливiсть вступити на курси, а Вiра – займатися балетом. Наша тiтка у Варшавi, вiдмовилась iхати з нами. Батько загинув на початку вiйни, мама – померла шiсть рокiв тому. Залишили нам невеликi заощадження, це дало змогу винайняти кiмнатку й заплатити за перший рiк навчання на курсах. Вiра займалась балетом у школi на Прорiзнiй – iй дозволили вiдвiдувати заняття безкоштовно.

Аби заплатити за мое навчання наступного року, я влаштувалася гувернанткою, а Вiра почала виступати в мiському театрi. Здавалось, все налагодилося, за рiк ми навiть винайняли всю квартиру. Виступiв у Вiри було багато, ii постiйно кудись запрошували. Того вечора вона повинна була виступати в Інтимному театрi.

Мiра раптом замовкла, нiби iй не вистачило повiтря. Вiдвела погляд, опанувала себе й повела далi:

– Бiльшу частину часу Вiра проводила в оперному, однак невеличкi етюди та пластичнi композицii могла танцювати й у iнших мiсцях.

Менi вони навiть бiльше подобались, в них була якась дивна легкiсть, майже невагомiсть, – дiвчина замислилась. Тарас Адамович не квапив. За мить вона додала:

– Вiра казала, що iй вони теж бiльше подобаються – можна експериментувати з рухами й костюмами. Я часто бачила виступи Вiри. У театрi вона була однiею з найкращих, дружина балетмейстера, панi Нiжинська, теж балерина, казала, що Вiра буде примою.