Справа мертвого авіатора

Отже, перший снiг не розтане, принаймнi до ранку. Можна буде милуватися бiлоснiжними краевидами за кавою.

– Вигадаеш таке, Тарасе Адамовичу, – зауважив господар, входячи до будинку, – використовувати бджiл в окопах?! То справжня нiсенiтниця. Бджоли – iдеальнi шпигуни. Голубiв можуть перехопити, а нумо спробуй перехопити бджолу! Вона завжди повернеться до вулика.

– Бджолину пошту може органiзувати хiба чарiвник, – усмiхнувся Тарас Адамович, – я хотiв би вiрити, що це можливо – мав би надiю, що напишу листа геру Бое до закiнчення вiйни, однак це звучить надто фантастично.

Сильвестр Григорович усмiхаеться, обiцяе показати друговi дещо неймовiрне. Тарас Адамович вiдповiдае, що якщо старий друг мае на увазi медову наливку, то вiн зовсiм не проти подивитися, ба бiльше – скуштувати. Вiра стомлено вiдкидае волосся з чола, думае про лапатий снiг, що летить додолу. На нього хочеться дивитися вiчно, завмерти на порозi та слухати в’язку морозяну тишу. Їi думки переривае Тарас Адамович.

– Вiро, а де ваша сестра? – запитання пролунало несподiвано.

Хтозна. Певно, допомагае панi Мартi у кухнi. Або милуеться снiгом на подвiр’i. Можливо, заливае окропом чай на травах, що iх зiбрала i висушила господиня. Чи годуе собак у дворi – Мiра любить тутешнiх чотирилапих кудланiв.

– На кухнi з Мартою, – пiдтвердив вголос ii перший здогад господар будинку.

Тарас Адамович пiдвiвся та рушив до дверей.

– Якось навчу вас грати у шахи, – озирнувшись, з усмiшкою мовив колишнiй слiдчий.

– З нетерпiнням чекатиму, – вiдповiла балерина.

Дивно, що вона й досi не грае. Врештi у шахах, як у балетi, е своi бiлi i чорнi лебедi.

Мирослава й справдi на кухнi. Гiрше – на кухнi Марта. Тiсто вже визирае з миски, пiдiймае рушник. Господиня дiстае його, вiддiляе великий шматок, розминае i, врештi, починае розкачувати. Мiра пiдносить щось у горщику, подае Мартi. Жiнка ледь повертаеться до Тараса Адамовича, вiн бачить лише ii профiль, кирпатенький нiс, корону очiпку.

– Усе гаразд, Мiро. Далi я впораюсь сама.

Отже, дала дозвiл. Вiн може забрати дiвчину на розмову. Щоправда…

Марта читае його думки – вiн давно це знав, просто забув. Вона мовчки прочинила дверi у темний коридор та пояснила:

– Дальня кiмната, з травами. Там буде зручно.

Тарас Адамович мовчки взяв iз рук господинi олiйну лампу та запросив Мiру слiдувати за ним.