Справа мертвого авіатора

Як називати свiдка обвинувачення, який не був очевидцем подii? Свiдок лихоi слави? Якби Естер чула промову професора Сiкорського у залi суду, вона могла б довго i натхненно критикувати ii. Натомiсть iз критикою виступили колеги професора. Журнал «Сучасна психiатрiя» майже вiдразу оголосив промову псевдонауковою. Товариство психiатрiв у повному складi пiдписалося пiд схожою за змiстом резолюцiею. Навеснi 1913 року XII Всеросiйський пироговський з’iзд лiкарiв ухвалив резолюцiю проти експертизи Сiкорського.

Микола Красовський, якого вiдсторонили вiд справи, холодно сказав йому:

– Чортiвня.

Я не знаю, може, всi професори психiатрii рано чи пiзно стають схожими на своiх пацiентiв, чи то тимчасове затьмарення, або…

– Свiдчення пiд тиском?

– Байдуже. Вони намагаються повiсити убивство на невинувату людину.

У теплому затишку кiмнати з камiном у будинку Тараса Адамовича Мiра поставила запитання, яке змусило його пригадати дiалог iз Красовським.

– Чому ви впевненi у тому, що слiдчi помиляються?

– Не впевнений.

Просто маю деякi сумнiви.

– То, може, варто…

– Залишити все як е i сподiватися, що полiцiя докопаеться до правди? Мiро, я залюбки так i зробив би, якби вiрив, що полiцiя поставила собi саме цю мету – докопатися до правди. Зараз ми бачимо iншу картину. Слова Менчиця про те, що висновки експертiв не долучили до справи, лише пiдтверджують спробу полiцii…

– Я розумiю.

– У цьому складнiсть справ про вбивства. Справи про зникнення можуть розслiдувати роками. Навiть якщо когось обвинуватили, справу не закривають, аж поки зниклого не знайдуть.

У справi про вбивства шукати потрiбно лише вбивцю. І добре, якщо його справдi шукають, а не обирають з найбiльш зручних варiантiв.

Мiра не вiдповiла, поставила на стiл бiля Естер горщик iз геранню, яку принесла iз собою, аргументуючи тим, що квiти додають затишку. Тарас Адамович, окинувши оком кiмнату, залишився вдоволений побаченим – герань освiжала спартанський iнтер’ер.

Зараз вiн думав не про iнтер’ери – колишнiй слiдчий стояв бiля свiжих могил, бачив краечки темних трун у квiтах, Мiру у вуалi поруч з Яковом Менчицем.

За кiлька метрiв вiд них – обличчя авiаконструктора, який колись був студентом вбитого Курдашова. Рiвний нiс, насупленi густi брови, маленький прямокутник вусiв. Зовсiм молодий, певно, ровесник Якова Менчиця. Запитати б у нього…

– Пане Галушко, – хтось тихенько мовив iз ледь вiдчутним дотиком руки до його плеча. Вiн чув цей хриплуватий тембр ранiше.