Справа мертвого авіатора

Схотiлося розвернутися i пiти, вийти назовнi, дихати холодом порожнього аеродрому, а не стояти поруч iз незнайомцем, який викликав не найкращi емоцii. Чи вона роздратована тим, що не втрималася на крилi?

– Прошу, – вiдповiв чоловiк пiсля павзи, що, здаеться, тривала кiлька десятирiч.

– Ви – теж пiлот?

– Чому «теж»?

– Як поручик Рахлiн.

– Сподiваюсь, кращий. Це вiн зiштовхнув вас униз?

– Нi!

– То ви стрибнули самi? Якщо це була спроба самогубства, то варто було б почекати, поки лiтак здiйметься у повiтря…

– Ще кiлька таких зауважень i я справдi мрiятиму про самогубство, – вiдрiзала вона.

– Кращий? Хiба у вихваляннi, – пролунало згори.

Мiра озирнулася i зауважила поручика та колишнього слiдчого на крилi. Рахлiн легко зiстрибнув униз, Тарас Адамович повторив його трюк повiльнiше, притримуючись рукою за крило.

– Сподiваюсь, з вами все гаразд, Мiро? – запитав колишнiй слiдчий. Вона ствердно кивнула.

– Штабскапiтан Горенко, – вiдрекомендувався незнайомець, вийшовши з-пiд тiнi крила та усмiхнувся.

– Ви теж нещодавно лiтали на «Грандi», штабскапiтане? – запитав Тарас Адамович, i, не чекаючи на вiдповiдь, назвав свое iм’я, а потiм представив Мiру.

– Радий знайомству, панно Томашевич, – усмiшка на його обличчi видавалася щирою, але продовжувала дратувати. Чимсь невловимо схожий на Назимова – ii сестрi подобалися такi типи: з пронизливими темними очима й флером iронiчноi брутальностi. Надто правильнi риси обличчя, жодних непевних лiнiй, як у Рахлiна.

Мабуть, колишнiй кавалерист, який тепер керуе лiтаком, наче конем. Вiн точно не впав би з крила. Але й Вiра б не впала – зависла б на краечку, як метелик, i спурхнула б униз – грацiйнiше, анiж поручик Рахлiн, значно швидше, нiж колишнiй слiдчий Галушко. Мiра вiдмахнулася вiд своiх думок, прислухаючись до вiдповiдi Горенка.

– Лiтав. На sister-ship цього лiтака. А потiм i на iнших моделях – «Муромцях». Але пана колишнього слiдчого, певно, цiкавить останнiй сумнозвiсний полiт «Гранда»?

– Поза сумнiвом.

– Мене не було на борту. Про перелiт iз Петрограда вам краще розпитати поручика. Якщо менi бiльше нема кого тут ловити, – вiн зробив павзу, ледь схиливши голову в бiк Мiри, – з вашого дозволу, я пiду, – i вiн рушив до виходу з ангара.

– Не зважайте, – звернувся до них поручик, – Горенко з Курдашовим були давнiми друзями. Штабскапiтан… може бути рiзким, якщо з ним говорити про цей полiт.