Справа мертвого авіатора

Кого ж iм опитувати тут, на Куренiвцi?

– А де ми знайдемо пiлотiв, якi керували «Грандом»? – запитала Мiра.

– Маемо iхнi свiдчення, хоч i доволi скупi, – вiн постукав рукою по чорнiй валiзцi.

Мiра вже звикла до його злегка згорбленоi постатi у капелюсi з валiзкою у руцi. З цiею чорною валiзкою колишнiй слiдчий не розлучався, коли вирушав iз дому у справах розслiдування. Вона могла б упiзнати його, певно, й серед юрми на Софiйськiй площi, що зустрiчала Імператора кiлька тижнiв тому.

– То вони не на аеродромi?

– Навряд чи.

Вiн уважно подивився на неi.

– Мiро, вам доводилося ранiше бачити авiаторiв?

Дiвчина усмiхнулася, кинула задумливий погляд на узбiччя. Дрожки неслися вперед, змiшуючи з багнюкою снiг, i вiд того ставало сумно.

– Так. У Варшавi, ще на початку вiйни. Загiн авiаторiв розмiстився тодi у готелi «Бристоль», а галасу вiд них було на все мiсто. Загiн жартома так i називали – «бристольським».

Тарас Адамович звiв брову.

– Не нiмцi, – вiдповiла вона, – союзники.

– Розумiете, Мiро, останнiм часом я помiчаю, що беруся за вкрай дивнi для моеi професii справи. Слiдчий так чи iнакше зустрiчаеться з досить рiзними людьми. Але я не мiг згадати, коли я так глибоко занурювався в балет i спiлкувався з балеринами, окрiм того часу, коли ми з вами розшукували вашу сестру. А тепер…

– Ви нiколи не спiлкувалися з пiлотами?

Тарас Адамович лише розвiв руками, а його секретарка сховала усмiшку в кутиках вуст.

– Що вiдчувають люди, якi злiтають в небо? Якими мотивами керуються? Чого бояться? – вiн насупив брови. – Я прочитав свiдчення, якi менi передав Георгiй Михайлович Рудий. Усi вони – поверховi, скупi, майже формальнi. А проте слiдчi спiлкувалися з людьми, якi щодня дивляться в обличчя смертi, сiдаючи у кабiну.

– Не всi пiлоти здiйснюють вильоти щодня, тим паче бойовi.

Вiн зацiкавлено поглянув на неi. Дiвчина бадьоро мовила далi:

– Так, ми спiлкувалися час вiд часу з пiлотами – врештi, тiтка живе неподалiк «Бристоля», а у будинку ii знайомоi нерiдко органiзовували «музичнi вечори».

– Що ж, тодi я тим паче вдячний вам за згоду продовжити наш контракт, – усмiхнувся Тарас Адамович, – вказуватимете на моi помилки!

– Ваша iнтуiцiя допоможе iх оминути, – ледь помiтно схилила вона голову.