Справа мертвого авіатора

– Отже, чотирьох комарiв для «Гранда» виявилося знайти важче, нiж отруту?

– Це тобi й доведеться з’ясувати.

Теку колишнiй слiдчий розшуковоi частини Киiвськоi мiськоi полiцii розгорнув уже вдома. У кiмнатi, де на столi стояла стара друкарська машинка, яку вiн звав Естер, та чашка чаю iз м’ятою, скупого свiтла зимового сонця ледь вистачало, щоб розбирати не надто калiграфiчнi почерки слiдчих. Тарас Адамович гортав сторiнки, зрiдка пiдводив голову, вирiвнював спину, розминав плечi. Протоколи, записки свiдчення.

Те, що вiн думав, бiльше нiколи не побачать стiни цього будинку.

Стiл бiля вiкна вкрито зеленим сукном, на столi – Естер. Їi клавiшi будить Мiра легкими доторками своiх тонких музичних пальцiв. Їi сестра, Вiра, теж говорила:

– Пальцi пiанiстки. – І усмiхалась, виводячи з другоi лiнii коня. Дивилася не на суперника – на чорно-бiлi клiтинки шахiвницi.

Тарас Адамович тримав слово – навчав сестру секретарки грати в шахи. Вiра завжди починала з коней. Колишнiй слiдчий жартував, мовляв, ii дебюти – бальзам на душу кавалериста на вiйнi.

– Ви говорили, кавалерiю використовують щоразу менше?

– Я вас дезiнформував. Просто кавалерiя стала iншою. Солдати пересiли на залiзних коней з крилами. Але я не радив би вам, Вiро, застрибувати конем у кiльце моiх фiгур. Боюся, з цiеi мертвоi петлi йому не вдасться вийти живим.

– У мене е ще один.

Тарас Адамович здивовано звiв лiву брову.

– Хiба ж не ви звинувачували мене у жорстокостi, коли я розмiнював коня?

– «Жертв на вiйнi не уникнути» – так ви сказали тодi?

Вiн хитнув головою та пробурмотiв:

– Деякi жертви можуть обiйтися надто дорого.

І, перегортаючи сторiнку iз сiроi теки Георгiя Рудого, колишнiй слiдчий вiв слона до розгубленого короля балерини та гонив думки про абсурднiсть смертi авiаконструктора в небi над Киевом.

III. Белерофонт i монгольф’ери

Куренiвський аеродром простягся вздовж i вшир, здiймаючи край поля три поверхи ангарiв, що в них конструювали лiтаки Киiвського повiтроплавального товариства.

Куренiвськi луки на правому березi рiки Почайни привабили мiсцевих мрiйникiв, якi починали будувати лiтальнi апарати, хто де мiг – Ігор Сiкорський, наприклад, першi моделi збирав у сараi у дворi батькiвського дому по вулицi Великiй Пiдвальнiй, 15. Його одногрупник iз полiтехнiчного iнституту теж намагався не пасти заднiх i сконструював кiлька власних моделей.