Справа мертвого авіатора

Вони залюбки розповiдали йому, намагаючись перекричати один одного, адже кожен вважав, що саме вiн запам’ятав найголовнiшi подробицi.

– А сам вiн такий…

– Рудий! – вигукнув смаглявий хлопчина i хитро примружив оченята.

– І чоботи… такi жовтi з тупими носаками…

– І капелюх, – гiмназист пошукав очима схожий предмет i радiсно вигукнув, вказавши кудись лiворуч: – Ось точнiсiнько, як у вас! – i шiсть пар вражених очиць подивилися у напрямку його вказiвного пальця.

– Не такий, – заперечив смаглявець.

– Менший.

– Канотье, – пiдказав колишнiй слiдчий.

Хлопчаки клiпали очима та здивовано переглядалися.

– Не зважайте, – махнув рукою Тарас Адамович. – То що, коробка лiтала?

– Так! – вiдповiв йому хор голосiв, який за секунду знов розпався на реплiки.

– Отак – вжжжж!

– А потiм бах!

– Конi заiржали i нумо задкувати!

– А бричка пана аптекаря таки перекинулася – дурна коняка злякалася, – засмiявся бiлявий Юрась.

Гiмназист додав:

– А потiм вiн катав пасажирiв.

Пiсля цiеi реплiки запанувала тиша. Тарас Адамович обвiв поглядом похнюплену зграйку, намагаючись стримати усмiшку. Здогадатися, що iх не було серед пасажирiв авiатора Сергiя Уточкiна, нескладно.

– Катав усiляких дiвиць, – сумно зронив Юрась.

– Багато людей було? – запитав Тарас Адамович, намагаючись вiдволiкти iх вiд болючоi теми.

Хлопчаки знов заторохтiли навперебiй. Багато, тисяч двадцять. А може, й навiть п’ятдесят.

– За мiсяць пiсля виступу Сергiя Уточкiна, двадцять третього травня, у небо над iподромом на лiтаку власноi конструкцii пiднявся професор Киiвського полiтехнiчного iнституту князь Олександр Курдашов, – мовив Георгiй Рудий, вриваючись у спогади Тараса Адамовича.

То був перший полiт на лiтаку, збудованому в iмперii, адже бензиновою коробкою Уточкiна, що лякала вiзницьких коней на Скаковому полi, був французький «Фарман».

Отже, три днi тому на борту лiтака «Гранд» загинув перший авiаконструктор iмперii.

– Що кажуть в полiцii? – поцiкавився колишнiй слiдчий.

– Що саме ти хочеш почути?

– Це не справа зниклоi балерини, яку полiцiя не надто прагнула розшукувати. Уже мали б розпочати розслiдування, вiдправляти телеграми з найменшими подробицями до Петрограда, рити землю в усiх напрямках на аеродромi.