Вихідний формат

Хiба може бути виправданням те, що вiн повернувся до корчми «У скаженого пса» й власноруч коротким метальним ножем поцiлив просто в серце корчмаревi, який зiрвав iм операцiю? Як закричала та дурна тiтка! Як заволали вiдвiдувачi! Але ж нiхто нiчого не встиг навiть помiтити: на мить розчахнулися дверi, щось коротко свиснуло в повiтрi, а надалi лише тупiт копит… Лупер удовольнився помстою, але завдання не виконав i тепер мае бути покараний. Та обирати покарання самому, як це запропонував Макропойнт, було занадто…

Макропойнт терпляче очiкував, що вiдповiсть Лупер, а той затято мовчав.

– Ну що? – строго запитав у слуги.

– Скоряюся вашiй волi, мiй пане, – нарештi вичавив iз себе Лупер.

Така вiдповiдь несподiвано пом'якшила люте серце Макропойнта.

– Хто винен у зривi завдання?

– Один старий iз корчми «У скаженого пса». Його звали Архiватом.

– Звали? – перепитав кривавий вiрус.

– Звали, – твердо вiдповiв Лупер.

– Ну що ж, сказати, що я тебе вибачаю цiлком – це буде неправдою. Але я даю тобi шанс виправитися. Май на увазi, якщо провалиш i це завдання, то на пробачення не сподiвайся.

«Яка користь вiд вiрусу, розкладеного на цифру, – подумав Макропойнт. – А для того, щоб якось виправдатися, вiн землю гризтиме! І принесе менi ще багато користi. А на цифру я його завжди розкласти встигну».

Роздiл 7

Смерть Архiвата

Рикпет та Кадим пожадливо iли. Фемiна, власниця корчми, стояла поруч, зi складеними на животi руками та спостерiгаючи, як мандрiвники поспiхом, чвякаючи, майже не пережовуючи, ковтали великi шматки м'яса, хлiба, пхали до рота повнi ложки вишуканих салатiв.

– Фемiно, де цi дятли? – знову прогорлав пiд вiкном батько дiвчини, в якоi Рикпет зiпсував цебро.

Фемiна мовчки кивнула на вiдвiдувачiв, котрi iли й далi, не звертаючи жодноi уваги на гучний голос розлюченого батька.

– Ви!!! – тiльки й змiг вимовити той, не знаходячи слiв вiд лютi, розмахнувся та пожбурив дiрявим цебром у Рикпета.

І далi жуючи, Рикпет пiдвiв погляд.

– Хто? – невiдомо в кого запитав вiн.

Кадим узагалi обiйшовся без слiв, мовчки знизав плечима. Обидва знову опустили голови та ввiткнулися в тарiлки, й далi захоплено плямкаючи, зрiдка прикладаючись до спiтнiлих кухлiв. Така реакцiя ще бiльше розпалила й батька, i глядачiв, якi жваво обговорювали все, що вiдбувалося.