Вихідний формат

– Агов, – розгублено промовило дiвча, – це ви чого? Невже попрохати важко?

Анi Рикпет, анi Кадим нiяк не зреагували на ii обурене запитання. Напилися досхочу, вiдкинули цебра в рiзнi боки та попрямували далi, озираючись у пошуках якоiсь корчми, де б можна було втамувати голод. Обурене дiвча, яке вже майже принесло додому воду, змушене було знову нести важкелецькi цебра вiд самого колодязя, тому посилало iм навздогiн прокльони. Врештi-решт Рикпета дiстали цi крики. Вiн, не кваплячись зняв зi спини арбалета, вклав у нього маленьку крицеву стрiлу i, майже не цiлячись, вистрелив.

Із легким дзвоном стрiла пробила цебро наскрiзь i залишила бiля самого дна двi рiвненькi дiрки.

– Стули пельку! – рiвним, безбарвним голосом сказав Рикпет. – Остогидло.

Дiвча перелякано замовкло, пiдняло цебро, недовiрливо застромило палець у дiрку, голосно закричало вiд переляку й побiгло додому.

А двое друзiв i далi шукали, де б можна чогось попоiсти. Нарештi, аж у центрi мiстечка, побачили щось, схоже на корчму. Рикпет пхнув ногою дверi та зайшов у залу.

Кадиму, який переступив порiг слiдом за командиром, дверi з розмаху заiхали по лобi.

– А щоб тебе! – загорлав розлючений вояк, скинув з плеча автомат та зрiзав двома короткими чергами завiси, вiд чого дверi з грюкотом упали на пiдлогу. В залу вибiгла перелякана господиня.

– Що трапилося? Ви хто? Навiщо ви зламали дверi?

Рикпет та Кадим, як i ранiше, коли вони й слова не вiдповiдали на дiвочi крики, не вiдповiли й на крики хазяйки корчми. Усiлись за дерев'яний, чисто вискоблений стiл, поклали поруч шоломи, арбалети й автомати.

Усе це спорядження, складене невеликою гiркою, викликало повагу та острах. Та хазяйка не вмовкала. ii заклад приносив зовсiм невеличкий прибуток, а ремонт дверей та новi завiси коштували недешево.

– Хто сплатить за ремонт? – приступила вона на друзiв.

– Їжi! – наказав Рикпет.

– Багато! – додав Кадим.

– Що?! – захлинулася обуренням господиня.

Кадим пiдняв автомат та повiв ним на рiвнi прилавка:

– На друзки! – коротко сказав вiн.

– Чи навпiл, – докинув Рикпет.

Жiночий лемент припинився, наче обрiзаний. Господиня з острахом подивилася на зброю i вже спокiйно, але все ж таки затято спитала:

– Хто сплатить за поламанi дверi?

Рикпет дiстав iз кишенi золоту монету:

– Досить?

– Разом iз обiдом, – додав Кадим.

Господиня здiйняла очi до стелi, пiдраховуючи, скiльки коштуватимуть ремонт i обiд. Виходило, що золотого достатньо, може, навiть i з надлишком.