Таємниця Великого Сканера

Не хвилюйтеся, – вона поклала долоню на плече професора, – я не зiзналася, хто я та звiдки, сказала тiльки, що ми хочемо боротися. А вони вiдповiли, що порадяться зi своiми друзями, а потiм дадуть менi знати. От i все. Я дуже рада, що ми знайшли контакт iз борцями проти тиранii Директора планети! Я вважаю, що це велика удача!

– Хтозна… Це як сказати… Ти навiть не уявляеш, якому ризику пiддаешся!

– Який тут може бути ризик? – здивувалась Інформа.

– Дiвчинко, – пробурмотiв професор, – а ти не думала, що буде, коли друзi цих друзiв не захочуть прийняти нас у свое коло? Тодi ти, втаемничена в iхнi справи, станеш для них смертельно небезпечною! Адже ти можеш iх виказати!

– Але я ж iх нiколи не викажу!

– Але вони ж бо цього не знають! – скрушно похитав головою професор, помовчав i додав: – Ну, й зчинили ж ви бучу, ваша високосте… Зараз ми не маемо вибору, треба йти до цих людей i зiзнаватися, хто ми, iнакше це все може погано скiнчитися.

– Нi, – похитала головою Інформа, – зате знаю, де вони працюють.

– І де ж?

– На п'ятому овочевому полi.

– Це поряд iз полем, де працюю я. Якi вони з вигляду, як iх звуть?

– Як звуть – не знаю, а вигляд… Рокiв по двадцять п'ять, обидва з бородами, один рудий, а другий чорнявий.

– Рудий, кажеш? Ну, що ж… Це теж прикмета. Я постараюся з ним поговорити. Якщо вийде, звичайно. А ти, будь ласка, надалi без будь-якоi самодiяльностi! Тут легко дров наламати!

– Гаразд, пане професоре.

– Отож бо…

Роздiл 6

– Не зрозумiв… – пробурмотiв розгублений Брейк.

Вченi в бiлих халатах теж здивовано клiпали очима.

– Це не науково, – високо пiдняв брови один з них.

– Це химерно! – вигукнув другий.

– Отетерiти… – протяг третiй.

Блакитна хмаринка, на яку перетворився Дроник, перейшла у формат чистоi цифри, непомiтно для всiх згустилася в куточку кiмнати й раптом перетворилася на Брейкового двiйника.

– Е-е… – мовив справжнiй Брейк. – Це вже не смiшно! Це самозванство!

– Ну чому ж? – точнiсiнько таким же голосом поцiкавився Дроник, – дуже навiть цiкаво зараз довiдатися, хто з нас е справжнiй Брейк! Може, перевiримо вiдбитки пальцiв? Запевняю вас, у мене вони будуть бiльше схожими на справжнi, а може, навiть i бiльш справжнi за справжнi!

– Якi дурницi! – заволав Брейк.

– Бачу, що переконав, – сказав Лжебрейк голосом Дроника, розсипався на блакитний пил, i замiсть нього виник усмiхнений Дроник.