Таємниця Великого Сканера

– До особливого вiддiлу iх, до пана Джойста, – наказав вiн.

Бранцiв повели сiрим коридором, який закiнчився мiцними металевими дверима.

– Рику, менi страшно… – прошепотiла Шаната.

– Припинити розмови! – гримнув конвойний i замахнувся автоматом. Шаната здригнулася й вiдсахнулась.

– Ти… це… як його… виродок! – заступився за Шанату Васла, за що вiдразу отримав прикладом по спинi.

– Мовчати!

Конвойний натис на кнопку дзвiнка, за мить дверi повiльно вiдчинилися. Далi, таким же сiрим тiсним коридором бранцiв повiв уже iнший конвойний, у вусi якого зблискувала срiбна клiпса.

– Стояти! – скомандував вiн, коли процесiя дiйшла до невеличкоi кiмнатки. У кутку, за найзвичайнiсiньким канцелярським столом сидiв невисокий на зрiст кремезний глюк iз золотою клiпсою у вусi. Вiн глузливо оглянув бранцiв.

«Напевно, це i е пан Джойст. Але ж вiн не заражений вiрусом! – раптом подумав Рикпет. – Усi зараженi, а вiн – нi!»

– Звичайна процедура, – кинув конвойному той, хто сидiв за столом.

– Слухаюся, – вiдповiв конвойний i вийшов з кiмнати iншими дверима.

Джойст пiдняв погляд на Рикпета:

– Хто такий? І як ти посмiв порушувати громадський порядок?

– Та нiчого я не порушував! Я хлiба хотiв купити, а ця… Розкричалася, як не знаю хто! Подумаеш, сказав «Будьте люб'язнi»! Що в цьому поганого? Нiщо так дорого не цiнуеться й не коштуе так дешево, як ввiчливiсть.

– І звiдки ж ти такий розумний? – поцiкавився Джойст.

– Я з… – Рикпет затнувся. Ледь не сказав, що з фiзичного свiту, а потiм подумав: «А раптом приймуть за божевiльного? Що ще за фiзичний свiт такий? Краще промовчати».

І вiн вiдповiв невиразно:

– Звiдтiля…

– Ага… ага… Отже, звiдтiля? Ну й добре! Звiдтiля, то й звiдтiля! Пройди в синi дверi, – Джойст побачив, що бранець завагався, i пiдбадьорливо кивнув, – нiчого страшного там немае. А не пiдеш – усе одно примусимо! Це дурницi… Лише медична перевiрка: е в тебе Х-вiрус чи нi.

Рикпет подумав, що Джойст мае рацiю – все одно примусять, опиратися безглуздо, i вiн смiливо взявся за ручку дверей.

«Цiкаво, – подумав Рикпет, – iх що, всього двое?»

Рикпета поставили перед блакитним екраном, який висiв на стiнi, а на лоб наклали два датчики на присосках. Вiд холодного дотику гуми Рикпет здригнувся.

– Стояти сумирно, не смикатися! – наказав конвоiр.