Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

***

– Що вас турбуе, Треворе? – запитала Аманда, випровадивши за дверi Йована, i переключивши всю свою увагу на нього.

– Безсоння. За останнiй час накопичилася втома, до того ж перельоти-переiзди. Уже днiв зо десять.

– Багато психологiв лiкують безсоння, використовуючи саме рiзнi технiки гiпнозу. І справдi, тiльки за допомогою навiювання можна досягти швидких результатiв. Я використовую технiку регресивного гiпнозу, виявляю приховану причину безсоння i проводжу лiкування, усуваючи ii. Таким методом досягаеться позитивний результат у бiльшостi випадкiв, а полегшення настае одразу ж пiсля першого сеансу.

– Ви вважаете, що безсоння можна вилiкувати за один сеанс?

– Звичайно, – упевнено вiдповiла Аманда. – Ви одразу вiдчуете результат. Ранiше вiдвiдували сеанси гiпнозу?

Тревор згадав кiлька моментiв з вуличними фокусниками-гiпнотизерами з iхнiми пiдставними людьми «з натовпу» i усмiхнувся.

– Нi, Амандо. Я далекий вiд усього цього. Цi трюки в мене нiколи не викликали iнтересу.

Аманда теж з цiкавiстю розглядала Тревора. Такi чоловiки, як Тревор, завжди iй подобалися, але ii клiенти були переважно людьми з комплексами, шкiдливими звичками, психозами. У випадку з Тревором вона розумiла, що впевненi в собi чоловiки страждають майже такими ж комплексами, як i всi iншi, тiльки вмiють iх надiйно ховати вiд стороннiх очей. І для того, щоб сеанс пройшов успiшно, iй потрiбно трохи бiльше дiзнатися про пацiента.

– Розумiете, Треворе, гiпноз – то не якесь там явище, – продовжувала вона, – а стан людини, викликаний штучно за допомогою навiювання.

– Як на мене, це все щось на кшталт фокусу, що приваблюе довiрливих людей з пiдвищеним рiвнем самонавiювання, не бiльше, – поблажливо посмiхнувся Тревор. – Себе особисто зараховувати до цiеi категорii людей я б не хотiв.

Аманда усмiхнулася:

– Начебто так, з першого погляду. Але скажiть менi, Треворе, ви читаете книги? – i, не дочекавшись вiдповiдi, продовжила: – Художнi, наприклад. Ви нiколи не замислювалися над тим, що, читаючи той чи iнший твiр, ви бачите не букви, рядки, колiр атраменту[14 - Атра?ме?нт, у, чол., заст. – чорнило.], фактуру паперу, тобто те, що, насправдi, лежить у вас перед очима, а зовсiм iнше.