Антивірус

У нього в руках бiлiла тарiлочка, на якiй лежали два бутерброди й стояла склянка з молоком. Пiд поглядами мiнiстрiв, Сергiйко швидко, давлячись i майже не пережовуючи, проковтнув злощаснi бутерброди й випив молоко. Йому негайно захотiлося спати. Ну, цього допустити було нiяк не можна – вiн i сам розумiв. Поступово Сергiйко усе бiльше звикав до ролi короля i в нього вже не тряслися руки й ноги, як пiд час виступу на площi. Майже спокiйно, не кваплячись, вiн розклав перед собою аркушi, на яких великим шрифтом було надруковано назви ресурсiв i iхня кiлькiсть.

– Ну що ж… – почав вiн.

– Шановнi добродii мiнiстри… – дихнув у вухо Чипсет.

– Шановнi добродii мiнiстри! – зовсiм невимушено продовжив Сергiйко. – Нам необхiдно побудувати краiну заново. Усе, що робилося до нас, як вiдомо, робилося неправильно, усе це нiкуди не годиться. Народ голодуе, армiя слабка, озброення не вистачае, i взагалi… Ми всi знаемо, що на нас невдовзi мають напасти степовики. Степовики – ворог сильний i пiдступний, до того ж, ми не знаемо, звiдки вони нападуть i коли точно.

Тому ми негайно починаемо створювати армiю. Е-е, – на секунду запнувся король, але Чипсет нiчого не пiдказав йому цього разу, – мiнiстр захисту й нападiв, скiльки вам потрiбно глюкiв, щоб створити могутню армiю i перемогти степовикiв?

– Усе чоловiче населення краiни, яке здатне тримати зброю.

– Пане прем’ер-мiнiстре, скiльки у нас такого населення? Не заглядаючи в папiрець, прем’ер-мiнiстр вiдповiв:

– Усього населення в краiнi два мiльйони глюкiв, Із них мiльйон чоловiкiв, iз них у вiцi вiд вiсiмнадцяти до сорока п’яти рокiв триста тисяч осiб.

– Вам вистачить для армii сто п’ятдесят тисяч? – Сергiйко повернувся до военного мiнiстра.

– Нi! – миттево вiдповiв мiнiстр захисту i нападiв. – Менi потрiбнi всi триста тисяч!

– Це неможливо! – вигукнули iншi мiнiстри. – А хто тодi працюватиме?

Усi мiнiстри заговорили вiдразу. Очманiлий вiд такого багатоголосся, Сергiй спочатку намагався щось зрозумiти, обговорити, вплинути, висловити свою думку, потiм махнув рукою й став чекати, поки всi виговоряться, навiть задрiмав на кiлька хвилин, спершись лобом на руку й прикривши очi долонею.

Але галас i не думав стихати. Мiнiстр продовольства вже засукував рукави, а мiнiстр захисту й нападiв кинув склянку з водою в мiнiстра непродовольства…

Чипсет мовчав i не втручався. Сергiйко згадав, як вiн дiлив ресурси, сидячи за комп’ютером у себе в кiмнатi. Сам. Своею владою.