Рибальські байки

Через декiлька хвилин у нас вже горить багаття i розiгрiваеться фiрмова рибальська страва Толiка, тушкована картопля в армiйському казанку. Неподалiк нашого привалу знаходимо красеня грибочка. І смажимо його на вогнi щоб поласувати «даром лiсу». Через кiлька хвилин до нас пiдходить мiсцевий лiтнiй чоловiк, який працюе на тутешнiй базi вiдпочинку сторожем. Запрошуемо його до нашого столу. Чолов’яга переказуе кiлька цiкавих iсторiй. Розповiдае про те, як багато було колись риби у водосховищi, про сусiднi села, про гадiв браконьерiв.

Добре попоiвши та зiгрiвшись знову спускаемось на воду, щоб продовжити полювання на рiчкових хижакiв. Пливемо у мiсця, якi нам порадив старожил, не думаючи про його слова – «що в такий сильний вiтер вся риба глибоко на днi й майже не клюе, хiба пощастить». В таемних мiсцях робимо кiлька закидiв, мiняемо приманки, знову закидаемо. Вирiшуемо дрейфувати в сторону Набережного i закидати. На пiв дороги мiняеться вiтер i ми знову боремось з зустрiчними хвилями.

Добравшись до берега з потрiбноi нам сторони iдемо на сушу щоб трохи перепочити адже до нашого пiрсу треба ще гребти й гребти.

Прогулюючись по високому пагорбi, що розкинувся над водою робимо кiлька фото на пам'ять. І знову в човнi, закидаемо пiд очерет. Напевно зубата не знае, що на дворi щуча погода, та не хоче брати.

Вирiшуемо iти на базу та натрапляемо на новi труднощi. У мене ламаеться весло, а з одним ми не можемо навiть вийти з бухти. Пропливши за годину метрiв двiстi, наглухо засiдаемо в очеретi.

Але свiт не без добрих людей. Нам на допомогу приходить рибалка на моторцi й бере нас на буксир. Причому мене здивувало те, що ми його навiть не кликали. Вiн нас сам побачив здалеку i вирiшив допомогти. ДЯКУЄМО добрiй людинi за допомогу.

Вiн питае куди нас тягнути. Ми вирiшуемо ще порибалити адже приiхали сюди ловити рибу, а не плавати на човнi. Тому за метрiв триста вiд нашого пiрсу ми йому щиро дякуемо, питаемо як улов, у нього одна щука. Отже, треба i нам щось пiймати. Спускаемо якiр i закидаемо, та знову пусто.

З думкою, що сьогоднi не наш день i досить мерзнути, приймаемо рiшення остаточно повертатись додому. Але хвилi такi сильнi, що з одним веслом, ми не можемо пливти та наш човник просто прибивае до берега. Тих двiстi метрiв, що нам залишилось ми долали години двi. То гребли по черзi, то тягнули човна за мотузку з берега, як «бурлаки на Волзi». Якось добрались. Вiдпочиваемо, сохнемо, обiдаемо. Перевiвши дух i перекусивши, здаемо човна.