Купіть книгу – вона смішна

Ох, скiльки разiв вiн робив так за той короткий час, що ми перебуваемо в нього в служiннi, але ще жодного разу це не призводило нi до чого хорошого, так що я за звичкою зажмурився. Там усерединi я, нарештi, побачив звичну темряву – певно, тiтонька Джинджер iз товариством уже роз’iхалися по домiвках готувати вечерю. У темрявi пролунало слово: «Вагон», я видихнув i виринув на божий свiт, точнiше нiч.

– Який? – вiв далi незнайомець, уже, по-моему, просто знущаючись iз Джеббса, а заодно i з усiх нас. – Залiзничний? Чотиривiсний? Який тоннаж?

– Найбiльший, – вiдповiв найжадiбнiший Джеббс у свiтi.

– Шiстдесят тонн?

– А бiльше не бувае?

– Нi.

– Добре, нехай буде шiстдесят, – пiд вагою свого бажання Джеббс вiдкинувся на спину, поклав руки на живiт, заплющив очi та, очевидно, почав плавати по своему вагону з алмазами.

– Ну, а ти? – незнайомець вдруге звернувся до Джима.

Той вiдповiв у властивiй йому манерi вiдсутностi при будь-якiй розмовi:

– Було б добре, якби люди говорили правду…

– Гм, – незнайомець потер свою бороду.

Джиммi мiг спантеличити будь-яку нормальну людину, але, як з’ясувалося, – ненормальнi в балахонах йому теж були до снаги.

– Це повнiстю не вийде, – пiсля паузи вiдповiв незнайомець.

Вiн продовжував втирати бороду собi в пiдборiддя i дивитися перед собою неуважним поглядом. Ступенем соцiалiзацii, а точнiше ii цiлковитою вiдсутнiстю, вони в цю хвилину з Джимом були дуже схожi. «Повнiстю не вийде…» – а вагон iз полем легко – у цих мiсцевих психiв iз фантазiею було явно слабкiше, нiж у нас.

– Шкода… – мовив повагом Джим. – Я дуже втомлююся вiд брехнi.

Я знав це. Джиммi якось говорив менi, що середньостатистична людина бреше близько п’ятдесяти разiв на день. Я намагався пiдрахувати за собою, але бiльше двох у мене нiколи не виходило. Пробував рахувати за Дядьком – сотню ми набирали до обiду, а потiм за родичем, який розiгрiвся, я вже не встигав. Джим же сам нiколи не брехав, принаймнi, я такого не пригадую, але це абсолютно нiяк йому не допомагало жити – людство було явно до цього не готове, i ось тепер вiн вирiшив ситуацiю злегка врiвноважити.

Брехню Джиммi дiйсно не любив, хоча й iнтелiгентно намагався не звертати особливоi уваги на брехню iнших, але було видно, як вiн морщиться практично серцем, коли хтось у його присутностi починав брехати. Я це знав i тому старався нiколи не обманювати Джима, тiльки iнодi, для його ж блага.