Купіть книгу – вона смішна

– Обережнiше, панi Соколова, так i захлинутися недовго, – мовив незнайомець.

– Ми хiба знайомi? – повiльно вимовляючи всi лiтери разом iз пробiлами та iншими роздiловими знаками, запитала Елен.

– Ну, певною мiрою, ми всi знайомi, – вiдповiв незнайомець зi своею все тiею ж напiвпосмiшкою.

– Ми навiть усi, в якiйсь мiрi, всi родичi, – пiдхопив зi свого кутка Джим, единий iз усiх, хто не злякався незнайомця, а скорiше за все його навiть i не помiтив.

– Це ж як? – запитав Джеббс, до якого повернулася фляга, а разом iз нею i дар мови.

– Є теорiя, що все людство зародилося в Африцi й походить вiд однiеi жiнки, щоправда, було це кiлька сотень тисяч рокiв тому, – виписав довiдку Джим.

– Так, це не дуже далеко звiдси було, – незнайомець труснув рукою кудись у темряву за нашими спинами. – Тiльки клiмат був трохи приемнiшим, зараз спекотно занадто, – руки знову сховалися кудись у складки балахона, i з’явилася ледве помiтна посмiшка, що вже почала мене дратувати, ii наступного разу я вже назову злiсною посмiшкою.

Повисла i почала повiльно розгойдуватись, як маятник годинника, пауза. Фляга закiнчилася на Джеббсi, але нiхто не шкодував про це – менi так точно було вже достатньо вражень на сьогоднi.

– Ну, добре тут у вас. Дякую за частування. Дякую за розмову. Менi вже пора, – незнайомець почав розкланюватись, але тiльки на словах, тiло в цьому прощаннi поки що не брало участi, зате випускало безлiмiтний запас злiсних посмiшок.

– Та ми ж i не поговорили до пуття, – вiдповiла за всiх господиня вечора.

– Ну, щоб розмовляти, не обов’язково вимовляти слова, тим бiльше, що сказано сьогоднi було предостатньо, – незнайомець учергове посмiхнувся, але тепер нiби не сам собi, а Джиму. – Але перед вiдходом я хотiв би вам вiддячити, добрi люди. Чого б ви хотiли?

– Тобто? – я вирiшив включитися.

– Ну, якi у вас е бажання?

– У мене? – Я подивився на Джоббса, що сидiв навпроти мене, на порожню фляжку бiля його нiг, потiм на недопалок чарiвноi папiроски, що валявся поруч, i зробив, як потiм виявилося, злегка поспiшний вибiр.

– Так один чи два? Тут важлива точнiсть, – i мене осяяли посмiшкою мудроi черепахи та поворотом ii голови. Знаете, е така категорiя людей, якi вважають себе набагато розумнiшими за iнших. Вони начебто i говорять iз тобою, i дивляться на тебе, але посмiхаються в нiкуди, i ти розумiеш, що ти для них нiчого не значиш.