Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

А полоненi, хоч i не вiдчували такого страху, про всяк випадок теж стали розповзатися на боки, вiдкриваючи таким чином невiдомому чудиську прохiд до вартових. Якi, трохи оговтавшись, нарештi пригадали, що у них е не лише слова Корану, а й луки та стрiли.

Помiтивши цi приготування, кiт загрозливо нявкнув i прискорив крок. А коли до найближчоi купки охоронцiв залишалося не бiльш як пiвтори дюжини крокiв, вiн присiв, здибив загривок i стрибнув. Прямо в повiтрi перетворюючись на щось значно бiльше. Тож бiля багаття, з хрускотом пiдминаючи пiд себе найближчого татарина, приземлився вже не кiт, а справжнiсiнький, здоровенний ведмiдь.

І не добродушний та беззубий Бурмило, котрого показують за грошi цигани, а – справжнiй Господар гiр i лiсiв. Грiзний i лютий. (Спасибi Куницi, що особливо не мудруючи, наклав на Непийводу якраз тi личини, котрi у побратима пiдгледiв.)

Потужними ударами переднiх лап Іван розкидав ще двох ординцiв, i приготувався до бою з рештою бусурман, що облишили луки i схопилися за списи.

Але тут одночасно вiдбулося ще двi подii, якi остаточно змiнили ситуацiю i спiввiдношення сил.

На чолi з Лисом, волаючи: «Бурмило наш! Бий бусурман!», пiдхопивши хто шаблю, хто списа, на допомогу ведмедю кинулися п’ятеро селян, на той час уже звiльнених Іцхаком. А бiля другого багаття, що на дальньому кiнцi вигону, перед очманiлими до повного зацiпенiння ординцями з повiтря вискочила цiла юрба запорожцiв i взяла iх у шаблi ранiше, нiж бусурмани встигли Аллаха згадати.

Тут же забухкали мушкети, одним за одним прицiльно вибиваючи з сiдел тих людоловiв, котрi пильнували стадо.

А далi все стало нагадувати сiльське весiлля, пiсля того, як при третiй перемiнi страв, котромусь iз гостей випадково перевернуть на голову миску холодцю…

Дядьки голосно лаялися. Не помiж себе, а даючи вихiд злостi i вируючiй у кровi потребi звiльнитися вiд пережитого страху останнiх годин. Голосили i плакали жiнки, жалiсними зойками та зiтханнями додаючи безладу до загального вереску.

Ну i, звичайно ж, як найнятi, верещали дiвчата…

За весь день не напоена i негодована худоба, побачивши, що людям не до неi, стурбовано заревiла i спершу поволi, а потiм, немов по командi чи переслiдувана гедзями, задерши хвости, гуртом кинулася до рiчки.

Шебутний, зорiентувавшись, що дивний ведмiдь i козаки, серед яких вiн помiтив Семена Лиса, самi впораються, не став марнувати час, а вiдразу кинувся слiдом за Ляхом звiльняти полонянок.