Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

У Лиса аж iскри з очей посипалися.

– О! А ти, козаче, сумнiвався в силi молитви, – пробурмотiв, розгублено хрестячись, отаман Кремiнь. – Покайся i не богохульствуй… Ну, що, панове-браття? До зброi?

Роздiл четвертий

– За смертю вас посилати… – пробурчав Терентiй Копито, тiльки-но Тарас переступив порiг загальноi зали корчми. – Побачили що цiкаве? Розповiдай…

Козаки скупчилися навколо Куницi. А дехто з найбiльш нетерплячих сiчовикiв навiть примудрився кулаком пiд ребра хлопцевi сунути. Щоб, значить, говорив швидше, i не був надто прошений.

– Ясир на вигонi, а татарва майже вся бiля церкви зiбралася… – скоромовкою випалив вiдьмак.

– Що? Навiщо iм церква?.. – здивовано перепитав курiнний отаман. – А докладнiше можна?

– Можна… Всiх полонених бусурмани зiбрали на вигонi, це он у тому боцi… – Тарас махнув рукою собi за спину. – Туди ж i худобу зiгнали. Вози з награбованим добром теж там. Воли в ярмах стоять, тiльки рушати… А самi голомозi навколо церкви товпляться, – тепер Куниця вказав у протилежному напрямку, за плечi козакам.

– І це все, про що ви дiзналися? – не втримався хтось iз запорожцiв. Але оскiльки питання було важливе, отаман не став нагадувати, хто тут старший, а тiльки кивнув, мовляв, так-так, вiдповiдай.

– Ну, можна сказати, що все. На вигонi дюжина пiших бiля ясиру вартуе. Ще стiльки ж верхи стадо об’iжджае, щоб не розбрелася худоба, значить.

– Он як? – задумався Терентiй. – А що в церквi такого важливого вiдбуваеться, що бусурмани всiм загоном туди подалися? Не на молебень же…

– Цього не розгледiв, – знизав плечима Тарас.

– Та ти не соромся, синку, – обiйняв його за плечi отаман. – Нiкому з нас, а тут кращi козарлюги з усiеi Сiчi зiбралися, i половини того не втяти, що ви з Іваном зумiли. Молодцi! Любо. До речi, ти чому один? А Непийвода де?

– Вiн до полонених пробираеться, щоб встигнути розв’язати iх вчасно. Пiдсоблять, коли вдаримо…

– А здужае?

– Навiть не сумнiвайтеся…

– Придумав щось?

– Придумали, – кивнув Куниця.

Курiнний на вiдповiдi не наполягав. Не тому, що вигадка козацька таемницею могла виявитися, а просто заведено так на Запорiжжi: дивись в обидва, мотай на вус i менше розпитуй. Тому що бiльшiсть товаришiв Низового братства, приставши до вiйська, iнодi залишали за Днiпровими порогами таке, про що згадувати не хотiли.