Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

– Брешеш!

– Менi що на Бiблii заприсягтися, чи на церкву перехреститися, щоб ти повiрив? – розсмiявся чорт. – Не брешу.

– Присягни тим, що тобi дороге… – знайшовся Степан, бо хоч i не був певен достеменно, та здогадувався, з ким мае справу.

– Он як? – Босоркун спантеличено потер перенiсся. – Гаразд. Щоб менi одними просфорами харчуватися, щоб менi до кiнця днiв жодноi християнськоi душi не спокусити, щоб менi на сам Йордан послизнутися та в ополонку впасти. Щоб…

– Досить, вiрю… – поморщився Небаба такому богохульству.

– То й добре, – потер руки бiс, не дослуховуючи. – Значить, домовилися. А тепер починайте вже свiй поединок! Не личить примушувати хана чекати.

– За цим дiло не стане… – вiдповiв Степан. – Але якщо ви висуваете додатковi умови, то й у мене теж буде ще одна.

– Якщо це не завадить менi забрати Ребекку, говори… – махнув рукою Босоркун, якого i справдi нiчого крiм нареченоi Куницi не цiкавило. – Обiцяю, що виконаю.

– Не завадить… – кивнув Небаба. – Бо все просто. Я вiдправлюся разом з вами, i буду поруч, поки Тарас не вiзьме Ребекку за руку. От i вся умова… Згоден – то можемо приступати до поединку. Нi – я повертаюся в церкву, i нехай дiеться воля Божа.

– Разом з нами? – перепитав чорт. – Несподiвано… Гм… А чому б i нi? Заодно пiдтвердиш побратимовi, що я зробив усе, щоб врятувати його наречену вiд неволi. Домовилися… Можете битися.

Сказавши це, Рудий Панько повернувся спиною до обох воiнiв i неквапливо рушив у бiк Салах-Гiрея. Решта ще ранiше вийшли за межi церковного подвiр’я, звiльнивши мiсце для поединку. Всерединi залишилися тiльки аталик Ку-чум, Степан i маленька калина.

– ? —

– Як тебе звати, воiне? – поцiкавився аталик.

– Козак Вiйська Низового Запорозького Степан Небаба, – трохи злукавив недовчений чародiй. Не розповiдати ж татарину iсторiю свого, хоч i не надто довгого, але вельми заплутаного життя.

– Кучум, аталик хана Салах-Гiрея.

– То це ми з тобою схрестимо шаблi, чи когось iншого чекаемо? – повiв поглядом навколо парубок.

– Я.

– То, може, й справдi, почнемо?.. Припiкае… Чого дарма прiти?

Небаба ступив назад, вiдстебнув вiд пояса шаблю i оголив клинок. А порожнi пiхви вiдкинув убiк. Кучум зробив те саме.

Обидва змахнули зброею хрест-навхрест, як би салютуючи, а насправдi розминаючи кисть.