Тричі не вмирати. Наречена

Досвiдчений ворог не хотiв ризикувати i розпочинати бiй, не знаючи з чарiвником якого рiвня звела його доля. І судячи з того, що спроба ворога розгледiти вмiння Небаби незабаром повторилася, але вже значно безцеремоннiше – ординський шаман зробив висновок, що недовчений чарiвник, яким i справдi був Степан, – йому не суперник. Таку нахабнiсть можна було розцiнювати i як попередження, що опиратися марно.

– Вони вже зовсiм поруч, Василю, – тихо промовив Небаба. – Я вiдчуваю iх шамана. Сильна, зараза… Якщо доведеться з нею у двобою зiйтися – боюся, що навiть удвох не здужаемо.

– Чому ти кажеш «сильна», а не «сильний»?

– Тому, що зараза! – намагаючись за жартом приховати тривогу, буркнув Степан. Потiм, наморщивши чоло, i додав не надто впевнено: – Баба… здаеться… Щось таке привиджуеться.

– Коли молодому козаковi усюди баба ввижаеться, то це не найгiрше, що може з ним статися… – засмiявся опричник. – То що: по конях? Шкода стiльки хорошого вина бусурманам залишати – не оцiнять.

Але, час рухатися. Як би в кiльце не взяли…

Степан мовчки скочив у сiдло i повернув Примару на пiвнiчний захiд, у напрямку села упирiв.

– Давай, друже… Не пiдведи, – попросив тихо. – На тебе вся надiя…

Кiнь здивовано повернув до нього морду i запитально фиркнув.

– Слухай мене уважно, отамане! Скачи так, щоб вороги нi на крок не вiдставали i думали, що ось-ось наздоженуть, але i пiдстрелити нас не змогли. Щоб бусурманам весь час здавалося, нiби ще мить i зможуть метнути аркан, а дотягнутися – нiяк не вдавалося.

Дуже нам треба мисливський азарт в ординських воiнах розбудити. Та такий, щоб вони, клятi, про все на свiтi, окрiм нас з Василем забули. Щоб втратили будь-яку обережнiсть! І, коли побачать перед собою сiльськi дахи, вже нi про що iнше, крiм легкоi здобичi, навiть думати не могли.

Примара хитнув головою i легкою риссю вилетiв на пагорб, з якого побратими, незадовго перед цим, спустилися до вичарованоi Тарасом криницi.

Оглянувшись, Небаба тут же заклично махнув опричниковi.

Чималий чамбул ординцiв уже був зовсiм поруч.

Бусурмани теж помiтили здобич. Темний силует вершника чiтко вимальовувався на тлi лiтнього неба.

Десяток дозорцiв, що iхали трохи попереду решти загону, голосно заулюлюкали i засвистiли. Потiм дружно махнули нагайками i пустили коней галопом. А ще через коротку мить i решта бусурман зiрвалася з мiсця. Татари радо розпочали свою улюблену забаву – полювання на людину.