Тричі не вмирати. Наречена

Сама по собi смерть для мусульман всього лише неминуче i трохи неприемне вiдчуття, яким супроводжувалося звiльнення iстинного духу вiд тiлесноi оболонки, перед входженням в райськi кущi. Але, якщо демони зжеруть душу, що ж тодi пiднесеться до Творця? Як Аллах зможе зустрiти воiна в Саду Мрiй i нагородити його вiчним блаженством? Що стануть пестити нiжнi руки прекрасних гурiй?.. О, нi! Страшнiшоi участi навiть уявити неможливо.

Єдина, що зберiгала спокiй пiд час усiеi цiеi метушнi, шаманка пiдняла руки над головою i сплеснула в долонi.

Потiм випростала перед собою долонями вниз i трохи зiгнувши пальцi, на зразок пазурiв – рвучко окреслила коло, з’еднавши кистi за спиною дзвiнким ляском.

Обличчя степовикiв просвiтлiли. Звичайнi воiни мало розумiлися в магii, але жест, яким накидаеться захисний шатер, упiзнав кожен.

– Ти зможеш iх перемогти? – недовiрливо запитав сотник, навiть не насмiлюючись називаючи пожирачiв душ на iм’я.

– Нi, не зможу… – вiдповiла та, вишукуючи щось у торбi. – Живому з мертвим – нi в звичайному бою, нi в магiчному – не впоратися.

Це, як намагатися втамувати повiнь, поливаючи рiчку водою з глечика. Але у мене з собою е щось, чого вони бояться. Вiрнiше – те, що допоможе покликати сюди iхнього споконвiчного ворога.

* * *

«Людино! Настав твiй час! Ти обiцяв допомогу! – пролунав у головi Куницi голос сiльського старости. – Шаманка викликае iфрита! З духом вогню нам буде дуже важко впоратися… Здолаемо, але при цьому – дуже, дуже багато наших загине».

«Я пам’ятаю, Петре… Не турбуйся.

Зараз щось придумаемо».

– Допомогти? – перепитав Степан, здивовано дивлячись на козака. – Ти що, брате, блекоти об’iвся? Ми ж якраз збиралися iх мiж собою зiштовхнути. І чим бiльше поляже з обох сторiн, тим краще. Чи забув?

– Збиралися…

– Але, я так розумiю: ти передумав?

– Передумав…

– І коли встиг, скажи на милiсть? – звiв брови побратим. – Ось же шило в заду! Навiть на годину одного не можна залишити!

– Встиг, як бачиш…

– Знущаешся?! – не на жарт розсердився Небаба.

– Ну, що ти, Степане, – примирливо ткнув його кулаком у бiк Куниця. – Просто пояснювати довго. Так вийшло. Поговорили з Петром вiдверто, от я i призадумався, що не все таке, як виглядае. При нагодi обов’язково розповiм докладнiше… Скажи краще: чи немае у тебе в запасi якогось закляття, щоб перешкодити шаманцi?

– Та з якого дива менi це робити? – наче й не чув нiчого Степан. – Упирiв рятувати? Вибач, але я – проти. Нехай гризеться нечисть!..