Тричі не вмирати. Наречена

Вiн був роками молодший i бiльш ласий до такоi здобичi. Бажаючи першим торкнутися жiнки i таким чином заявити на неi своi права, татарин потужним стрибком скоротив вiдстань, що роздiляла iх, ще й витягнув перед собою руки. Але молодиця, схоже, вiд жаху ледве трималася на ногах, тому що, не здолавши й пари крокiв, заплуталася в подолi власноi сукнi i впала. Примудрившись зробити це якраз в той момент, коли на неi стрибнув молодший воiн.

Не натрапивши руками на очiкувану опору, ординець не змiг вчасно зупинитися, втратив рiвновагу, спiткнувся об тiло молодицi i, пролетiвши трохи далi вперед, збив з нiг кульгавого.

І вони обидва, голосно лаючись i хапаючи один одного за обшивку, безпорадно упали в дорожнiй пил.

Нiхто з десятка людоловiв, що здаля спостерiгали за всiею цiею метушнею i нагородили дружним реготом обох невдах, не помiтив, що за той час, поки молодший воiн перелiтав над селянкою, нелюдськи спритна молодиця встигла ребром долонi перебити йому гортань. Так що вiн, упавши на кульгавого, мiг уже тiльки хрипiти i конвульсивно хапатися нiмiючими пальцями за його кожуха.

Тим самим створюючи видимiсть бiйки i заважаючи товаришу встати на ноги. Тому, – поки той запекло боровся з вмираючим, – долю молодицi захотiли вирiшити iншi бусурмани.

П’ять чи шiсть арканiв промайнули в повiтрi, i волосянi зашморги буквально обплели молоду селянку. Ривок будь-якого з них повинен був звалити жiнку з нiг, але замiсть цього, смикнувши аркани в рiзнi боки, татари вилетiли з сiдел самi.

Регiт посилився… Але не надовго.

Помiтити, як тендiтна на вигляд молода жiнка, коли петлi затягнулися на ii плечах, блискавично крутнулася веретеном, ривком висмикуючи з сiдел воiнiв, було неможливо. Зате побачити, як з-за низьких палiсадникiв, до ординцiв, що з лайкою i бурчанням пiднiмалися з землi, метнулися сiрi тiнi, змiг кожен. І тим бiльше – кожен зауважив: що як тiльки тiнi торкалися iхнiх товаришiв, сильнi воiни миттево перетворювалися в безвольнi лантухи, що були не здатнi навiть до найменшого опору.

А дивнi тiнi, з тiеi ж нелюдською швидкiстю, вже тягли iх геть.

У створенiй метушнi зникла з вулицi i «боязка» молодиця.

– У хатах! Вони засiли в хатах! – закричав десятник воiнам, що розгублено оглядали вмить спорожнiлу вулицю. Вiн ще не зрозумiв, з чим зiткнувся, сприймаючи усе, що трапилося, як прикре непорозумiння, а загибель пiдлеглих – iх власною помилкою. У бою рiзне трапляеться.