Небо, повне зірок

– Так, прив’язався, – пiдтвердив я. – За цi сiм рокiв вона стала моiм домом. Можливо, я упереджений, але вважаю ii найкращою з усiх колонiй.

– Твою думку подiляють чимало наших колег. Я розглядаю Есперансу як один з можливих варiантiв. А точнiше – як другий пiсля Цефеi. Проте остаточно ще не вирiшив. – З цими словами вiн позирнув на годинника. – Гаразд, Ерiку, менi пора. За десять хвилин маю супроводжувати наступну групу. Хай тобi щастить. І будь для дiтлахiв гарним командиром.

– Намагатимусь бути таким, як ви, адмiрале.

Коли я пiднявся на борт шатла, Курiнна чекала мене на виходi зi шлюзовоi камери.

– Як там новачки? – запитав я.

– Сидять тихо, мов мишенята, – вiдповiла вона з явним несхваленням у голосi. – Розгубленi й навiть трохи ображенi. Адмiрал повiвся неправильно – урвав напутню промову, не представив iх тобi як годиться. Я, звичайно, розумiю: вiн хотiв, щоб усе було по-простому, без формальностей, але вони цього не оцiнили.

– Не бiда, – сказав я.

– Зараз усе виправлю. А ти йди до кабiни, запитай у диспетчерськоi дозвiл на злiт.

– Добре, кеп.

Курiнна подалася до пiлотськоi кабiни, а я проминув тамбур i ввiйшов у пасажирський салон. При моiй появi новачки дружно повставали зi своiх мiсць.

– Сiдайте, – махнув я рукою. – І можете зняти кiтелi, тут досить тепло.

Вони дослухались моеi поради. Тим часом я влаштувався в крiслi навпроти i змiряв усiх трьох допитливим поглядом. Менi ще вчора надiслали iхнi документи, проте я не став навiть вiдкривати файли, бо хотiв познайомитися з новими членами команди особисто.

Перше враження – найважливiше, i я не збирався псувати його пiд впливом чиеiсь сторонньоi думки.

Двое хлопцiв зовнi становили цiлковиту протилежнiсть один одному. Перший був рудий, з грубими рисами обличчя, рясно вкритого ластовинням, високий на зрiст, мiцноi статури. Другий – невисокий тендiтний блондин з ясно-синiми очима й по-дiвочому вродливим лицем. Вiн здавався набагато молодшим за свого рудого товариша, хоча насправдi усiм iм було по чотирнадцять рокiв.

Що ж до дiвчини, то нiчим особливим вона не вирiзнялася – худорлява кароока шатенка, досить симпатична, але не така гарна, як менший з хлопцiв.

Я вже збирався заговорити до них, коли ввiмкнувся iнтерком i пролунав голос Курiнноi:

– Кеп, диспетчерська дала дозвiл на злiт.

– От i добре, – сказав я. – Поiхали.

– Прийнято. Починаю рулiння. Гравiкомпенсатори задiяно.