Небо, повне зірок

А коли врахувати, що там, бiля iнших зiрок, не було нiкого, хто мiг би надати медичну допомогу розмороженим людям, то ймовiрнiсть смертi зростала до всiх ста вiдсоткiв.

Шлях у Великий Космос насправдi виявився дорогою крiзь пекло. Гiпердрайв, звичайно, знайшов практичне застосування – безпiлотнi транспорти використовувалися для перевезення термiнових вантажiв у межах Сонячноi системи, а до зiрок споряджалися автоматичнi дослiдницькi станцii (скорочено iх називали «автомати»). Але бiльшiсть людей це не цiкавило.

Їх турбували нагальнiшi питання, передовсiм – перенаселенiсть, забруднення довколишнього середовища i виснаження природних ресурсiв.

Проте експерименти з надсвiтловими стрибками за участю людей не припинялися. Науковцi та iнженери постiйно удосконалювали системи гiпердрайву, випробували рiзнi моделi й можливi режими роботи, розробляли хитромудрi засоби захисту – та все намарно. Їм не вдавалося навiть зрозумiти, чому гiпердрайв руйнуе людський розум.

Це, до речi, досi невiдомо.

Тiльки через двадцять дев’ять рокiв пiсля винаходу гiпердрайву, вже на початку XXIII столiття, сталося те, на що вже нiхто серйозно не сподiвався: черговий пiддослiдний залишився пiсля стрибка розумово нормальною людиною. Звали його Раден Афандi; як i переважна бiльшiсть добровольцiв у дослiдах з гiпердрайвом, що iх проводила Пiвнiчна Федерацiя, вiн був нелегальним мiгрантом i зголосився на участь в експериментi заради надання його родинi громадянства.

Дуже скоро стало очевидно, що анi режим гiпердрайву, анi особливостi конструкцii даноi конкретноi моделi, анi засоби захисту не вiдiграли тут нiякоi ролi. Причина була в самому Афандi, котрого майже одразу назвали резистентним – тобто стiйким, опiрним. Значно складнiше було з’ясувати – нi, навiть не те, чому вiн не збожеволiв, – а бодай ознаку, за якою можна вiдшукати iнших резистентних. В рештi-решт, пiсля аналiзу тисяч рiзних варiантiв, таку ознаку знайшли.

Вона була досить проста i легко виявлялася за допомогою серii не надто складних медичних тестiв. От тiльки з’ясувалося, що резистентнi зустрiчаються надзвичайно рiдко – приблизно один на два мiльйони людей.

У Пiвнiчнiй Федерацii, де кожен громадянин мав доступ до медицини (якщо не до платноi, то до страховоi, якщо не до страховоi, то до соцiальноi), майже всiх резистентних виявляли ще серед немовлят.