Янголи не сплять

Мiж тим Сашко з Юрком, ввiмкнувши на повну потужнiсть звук телефону, витанцьовували пiд «Океан Ельзи»:

– …Якби сказали ти менi стати твоiм човном!.. – лементували вони вслiд за Вакарчуком, розмахуючи ногами.

Машка товклася поряд i тiльки руки заламувала, дивлячись на цих двох придуркiв.

Вони, доспiвавши пiсню, синхронно звалились на землю, ржучи, мов лошаки.

– Дiду, за тебе! – сказав Сашко, чокнувшись пляшкою пива об основу камiнного хреста, – був ти менi найближчою людиною за життя, таким залишився i пiсля смертi.

– Все, вимикай кiно! – раптом сказав сивобородий Петро, – з клiентом все зрозумiло. Забирай, – кивнув вiн у бiк Луцiя.

Той задоволено, зовсiм по-дитячому, потер руки.

– Не дам! – раптом скрикнула Магда, а потiм, знiтившись, додала, – тобто я хотiла спитати: може, ще один шанс Сашку дамо? Душа у нього хороша.

– Запаскудив вiн свою душу, на жаль, – зi спiвчуттям сказав аналiтик Андрiй Первозванний, – далi тiльки гiрше стане. Ти ж сама прекрасно знаеш, як це, зазвичай, з людьми трапляеться…Забирать треба зараз.

– Нi! – скрикнула Магда, – заради мене! – вона благально дивилась на Петра.

– Здався вiн тобi,– невдоволено пробурчав той, – шо ти вчепилась в цього Сашка, наче вiн медом помазаний? Інших клопотiв вистачае. Ну, добре, – зглянувся вiн, – давай так, Магдо. Вмикаемо знов цю штуку, – Петро кивну на екран, – i подивимося: як пiде твiй Сашко додому – даемо шанс, посунеться на пошуки пригод – Луцiй забере його однозначно!

– Дякую, – згодилась Магда, вона знала, що бiльшого Петро, при всiй своiй могутностi, зробити не мiг.

Навiть Луцiй у знак згоди кивну своею смоляною головою – останнiй шанс потрiбен всiм. А може вiн просто був впевнений, що клiент нiкуди вiд нього не дiнеться.

Увага присутнiх знов переключилась на екран. Тiльки Луцiй невiдривно дивився на Магду, нiби намагався зрозумiти, що коiться в ii золотiй головi.