Циганка за мільйон

– А що ж ви очiкували? Вважали, що цигани як i ранiше живуть у наметах, вмиваються дощовою водою раз на мiсяць й снiдають ягодами з лiсу? – Іронiчно запитав Роман i продовжив, – колись напевно так i було, але все змiнюеться й ми змiнюемося.

– Якщо чесно, я й дiйсно уявляв табiр iнакше, – пiдтвердив Петро, – з яскравими шатрами та наметами.

Роман не акцентував на цьому уваги, але в очах у нього танцювали веселi вогники.

– Ми такi люди як i ви. Теж полюбляемо комфорт. Це село давно стало нам домiвкою. От й жили тут намагаючись нiкого не чiпати.

Петро кивнув у вiдповiдь, розумiючи до чого веде Роман.

– Я сподiвався, ми не зустрiнемося за таких обставин. На жаль, все склалося так як склалося, – промовив Шушков. – Чому ви вирiшили залишитися?

– Я нiчого не вирiшував. Була б моя воля, ми б й дiйсно не перетнулися, – вiдповiв барон, – Кирило Кугат наполiг, щоб я дочекався його появи. Здаеться, у нього до мене е розмова.

– Думаю, що Кiр збираеться разом з вами та Димiдовим вмовити мене одружитися з панi Казiбеевою, – вирiшив подiлитися здогадкою Петро.

На це Роман нiчого не вiдповiв, можливо тому що й справдi не знав навiщо депутат попросив його затриматися у таборi.

– Ви вже познайомилися з Тасарлою? – Вирiшив змiнити тему барон.

Петро вiдiрвався вiд вивчення золотистого вiзерунка на зелених портьерах й подивився на спiврозмовника. Вони не були ворогами. Стояти обличчям до обличчя з дiдом того, хто тебе ошукав це не те саме, що стояти обличчям до обличчя з самим викрадачем.

До того ж Петро навiв деякi довiдки й насправдi вважав, що Роман упродовж довгих рокiв намагався виховати порядних онукiв, не пов’язаних з кримiналом. Таке рiшення барон прийняв пiсля смертi единоi дочки та зятя, сподiваючись врятувати життя iх дiтей. Тiльки от не вдалося. Проте у Тасарли все ще був шанс. Потрiбно лише тримати ii якомога далi вiд нього i вiд табору, в якому вона зростала. Змiна оточення зiграе дiвчинi на руку й можливо врятуе вiд нещасливоi долi.

Шушков так углибився у власнi думки, що не вiдразу згадав про що запитував барон. А вiн й досi чекав на вiдповiдь.

– Приемна дiвчина. Вродлива, вихована… – Петро й сам здивувався, що говорив такi слова на адресу циганки, – гарна господиня, але я не хочу одружуватися.

Пiсля свого зiзнання чоловiк хотiв вiдвести погляд, але не змiг. Зараз Роман був у першу чергу не бароном, а дiдусем, якого хвилювала доля онуки.