Циганка за мільйон

Звiсно будинок й прилегла до нього територiя були великi, але на мiльйон не тягли. А на додачу йому, Петру, ще хотiли нав’язати шлюб з циганкою, хай навiть й з доволi привабливою циганкою, онукою барона.

Вiн не мiг погодитися на це. Не мiг зруйнувати життя цiй не в чому невиннiй дiвчинi, що не за власним бажанням потрапила у липку павутину iнтриг.

– Я правильно розчув? Циганка з балкона не мае нiчого проти нашоi появи у ii життi? – Несподiвано промовив все той же чоловiк, що стояв поряд з Шушковим.

Димiдов кивнув.

– Тобто дiвчина вирiшила не залишати будинок?

– А ви хто? Чому цiкавитесь? – Несподiвано вступив в розмову якийсь невiдомий чоловiк з делегацii.

– Орест Шушков, брат нового господаря цього будинку, – спокiйно вiдповiв на поставлене питання супутник Петра.

По обличчю Димiдова стало зрозумiло, що йому явно не до смаку така ситуацiя. Й вiн поспiшив завершити неприемну розмову:

– Так, онука барона залишиться жити тут.

– На якiй пiдставi? – Знову запитав Орест.

Якби можна було б вбити поглядом, то обидва Шушкова вже б виявилися трупами.

– Вона стане дружиною вашому брату.

– Я вже не раз наголошував, що не збираюся одружуватися. Нiколи. Й справа тут не в циганах. Це мое власне бажання, – вiдповiв на таку заяву Петро.

– Я теж вже не раз наголошував, що у разi вiдмови щодо шлюбу з онукою барона, цигани не визнають вас як сiльського голову. А наскiльки я пам’ятаю Кирило Кугат сильно прагнув, щоб саме ви зайняли цей пост.

Петро не вiдповiв. Вiн з цiкавiстю розглядав щось за спиною Димiдова. І якщо чесно там було на що подивитися!

Тасарла нарештi знайшла в собi сили вийти та привiтатися з чоловiками. Так, ii майбутнiй наречений приiхав не сам, а в компанii шести своiх друзiв, якi напевно вирiшили вiдпочити за мiстом у цi вихiднi. Чи може це й не друзi? Може охорона? Онука барона пригадала, що розповiдала iй подруга про Шушкова. Начебто вiн убив свого друга й був пов'язаний з кримiналом.

Поки Тасарла думала над тим, хто цi люди Петро уважно слiдкував за нею. Вiн вловив войовничий настрiй дiвчини, вiдмiтив ii рiшучу ходу, стиснутi в маленькi кулачки руки, зосереджене обличчя й палаючi гарячим шоколадом очi.

– Схоже вона йде по мою душу, – весело промовив Петро, але посмiшка зникла з його обличчя так само швидко, як i з’явилася. Чоловiк знову одягнув звичну маску.