Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

Поклала й краватку на канапу, посортувала й акуратно поскладала папки й папери, що лежали на столi, й вiдсунула праву верхню шухляду, де чоловiк зазвичай зберiгав своi коштовностi – золотi запонки, декiлька каблучок-печаток, колекцiю срiбних монет, орден «За заслуги» третього ступеня – й несамохiть охнула: на всьому цьому, упакованому в рiвновеликi добрi футляри, лежав чималий стос доларiв – тисяч п’ятдесят, не менше.

– Отакоi! – зчудувалася жiнка. – Вчора я просила в нього грошi на осiннi пiв-черевики, а вiн менi вiдмовив.

Поряд з грошима лежала наполовину використана упаковка «Вiагри». Останнiм часом Адась скаржився, що втрачае не лише чоловiчу снагу, але й хiть. «Клiмакс, серденько, клiмакс, – спiвчутливо сказала вона. – Мусиш потерпiти, з часом це минеться». Але йому, вочевидь, не хотiлося терпiти, i вiн, наслухавшись реклами, вирiшив «стимулювати» себе.

Не так давно, коли вiн не вiдреагував на ii пестощi, вона прямо запитала його:

– Не хочеш мене чи й iнших також?

– Нiкого не хочу! – сказав вiн.

– Навiть тих дiвчат, якi красуються голими в чоловiчих журналах?

– Тих у першу чергу. Вони для мене не жiнки, а вилизанi картинки.

Вона подумала тодi: «З одного боку, прикро, що Адась втрачае охоту, а з другого добре, що нарештi можна не боятися iнших жiнок».

В нижнiй шухлядцi лежали запаснi ключi вiд квартири, офiсу, дачi, клясер з рiдкiсними марками, корок вiд шампанського, закучерявлена золотиста стрiчка, якими прикрашають букети, й бiлий конверт – не пiдписаний, не заклеений, в якому знаходилися якiсь папери з набраним на комп’ютерi текстом.

«Мабуть, угода або бухгалтерський звiт», – подумала Євгенiя й хотiла було зачинити шухляду, але погляд ii вихопив з тексту два слова: «Лiлiт» i «дружина Адама».

Вона вийняла перший листок, в правому верхньому кутку якого була цифра «два», й прочитала:

…пiсля ночi, якоi я повiк не забуду, ти сказав менi, що залишаеш мене назавжди, бо я Лiлiт. Я запитала: «Хто це?» Ти вiдказав: «Перша дружина Адама. Дияволиця».

Я не вiдчувала в собi нiчого диявольського, крiм пристрастi, але вона не смердiла сiркою, а була наче сонячна злива.