Зодчий із пекла

Два зачовганi газончики, два безнадiйно кульгавих вiд довгих негод кiоски й таке ж сумовите скляне кафе з «пiдходящою» назвою – «Версаль».

Тiльки снiг прикрашае цю немальовничу мiсцевiсть, його вже багатенько нападало – по щиколотку.

На позначених лише бордюрами платформах – кiлька обшарпаних дiдусiв, пiдтоптаних молодиць та невизначеного вiку бабiв зi щiльно набитими вiдрами й сумками. Вiдвертаються од вiтру, лають холоднечу, цiни, керiвникiв, транспорт, уряд… За кiоском ховаються двое худеньких хлопчат у чорно-коричневих пальтах, жовто-зелених штанятах та кросiвках, що були колись бiлими.

Вiтер пронизуе до кiсток, нечисленнi снiжинки гостро колють обличчя. Але до середини вокзалу Боря Цокотюха заходити не хоче. Схоже, там холоднiше, нiж на дворi. Крижанi протяги – вiд бетонноi пiдлоги до туманноi iмли височезноi стелi. Затхлим запахом поту вiе вiд стiн та старих пластикових крiсел.

І огидне бахкання промерзлих металевих дверей.

А вiн сподiвався, що останнi залiзнi дверi зачинилися за ним сьогоднi вранцi.

Вiн не сiпнувся, не побiг. Затримався на якусь мить. І тодi рушив повагом. На негнучких дерев’яних ногах.

Вийшов. Старанно, вiд щирого серця вдихнув повiтря свободи. І попрямував у бiк автостанцii – якихось п’ять-шiсть кiлометрiв. Боря добре знав – куди. Майже п’ять рокiв щодня подумки проходив цим маршрутом.

І ось – довкруж зимно й похмуро, i замiсть радостi – зiщулена стурбованiсть. І дрижаки на вiдкритiй усiм вiтрам платформi. А вiд морозу – тiльки стара благенька курточка, пiд засмальцьованою на згинах плащiвкою – збитий грудками сiнтiпон, вона вже скорiше демiсезонна, про ii зимове минуле нагадуе лише комiр зi штучного хутра. Чорна в’язана шапочка, гострий зголоднiлий погляд, нервово напруженi плечi – кожен запросто здогадаеться, звiдки вiн: два останнiх роки ХХ столiття й три перших у ХХІ привiв за гратами.

Коли поткнувся до малесенького глибоко зануреного в стiну вiконця, касирка непривiтно штрикнула сполоханим поглядом:

– Хвилин через десять-п’ятнадцять буде приватний мiкроавтобус. Проходящий. В будень там завжди есть мiсця. Але в них дорого. У пiввосьмоi буде ще харкiвський, рейсовий. Тоже проходящий. Ждiть.

Ждати вiн не хотiв.