Ключник світів

Необхiдно з цим закiнчувати.

Дарина пiдвелася з дивана, на кухнi зробила кави, погодувала кота i стала збиратися на роботу. Пiсля тривожноi ночi думки огортав туман. За вiкном тiльки-тiльки прокидалося мiсто. До початку робочого дня залишалося ще двi години, але в квартирi Дарина перебувати не хотiла. Дуже боялася заснути, а потiм прокинутися на початку другоi години дня. Тому вже близько восьмоi ранку Дарина iхала убiк свого офiсу. Навколо пахло весною. Ранок радував своiми нiжними промiнчиками сонця. Дерева вкрилися соковитими нирками з першими пелюстками квiточок.

Всього тиждень тепла, а холодне, похмуре пiсля зими мiсто вже ожило. Сiрi хмари змiнилися блакитним небом i лагiдним сонцем, бруд сховався пiд молодою травою, а дерева розпушили своi крони, заступивши ними старi потрiсканi будинки.

Дарина трохи заспокоiлася. Залишки тривожних думок захопив теплий вiтерець, який прокрався крiзь вiдкрите вiкно автомобiля. Тепер iй здавався смiшним ранковий стан i ранiшнiй виiзд на роботу. Але, тим не менше, повертатися додому не хотiлося.

Вона пiд'iхала до будiвлi робочого офiсу. Там навколо парадного входу стояли автомобiлi охоронноi фiрми i полiцii. Дарина залишила автомобiль бiля тротуару i побiгла убiк будiвлi. Їй перегородив шлях високий чоловiк у полiцейськiй формi.

– Дiвчина, туди не можна, – голосно промовив вiн.

– Я тут працюю! – тривожно вiдповiла Дарина.

– У вас е пропуск? – запитав той же чоловiк.

– Який пропуск, у нас немае таких документiв. Венiамiн Тихонович! – закричала Дарина своему керiвнику, який вийшов з парадного входу.

– Венiамiн Тихонович! – повторила вона.

Керiвник ii побачив i махнув рукою.

– Пропустiть, – сказала Дарина, вiдсунувши полiцейського убiк.

– Венiамiн Тихонович! – звернулася вона до свого керiвника. – Що трапилося?

Венiамiн Тихонович виглядав трохи розгубленим. Дарина вперше бачила його таким. Скуйовджене рiдке волосся, пом'ятий пiджак, змучений вигляд.

– Нас намагалися пограбувати, – спокiйно вiдповiв вiн i потер скроню.

– Та ви що? Як це? – здивувалася Дарина.

– Так, вже з четвертоi ранку тут перебуваю. Спрацювала сигналiзацiя вночi. Розкрили дверi. Поки приiхали охоронцi, зловмисники встигли перерити деякi шухляди в кабiнетах. Добре, що до сховища цiнних лотiв не дiсталися.

– Як жахливо. Вкрали що-небудь? – розхвилювалася Дарина.

– Начебто нi, але точно буду знати, пiсля звiрки опису з тими предметами, якi у нас були в наявностi.