Ключник світів

– Чесно кажучи, я трохи шокований такими фактами, але це величезний стрибок в розслiдуваннi. Що ж, Дмитро Родимович, змушений визнати ваш блискучий розум! – з радiсними нотками мовив Св’ятопятов.

Вони обидва розсмiялися. Настрiй полковника вiдразу покращився.

– Тодi, тепер ми будемо працювати спiльно з iншим вiддiленням, або взагалi передамо справу iм, – пiдсумував Св’ятопятов. – Необхiдно повiдомити про твое вiдкриття Валерii Анатолiiвнi.

– Тодi залишаю тебе, Олександре Миколайовичу, наодинцi, щоб ти мiг продумати подальший план дiй, а сам iду роботу працювати, – судмедексперт весело вклонився i, пританцьовуючи, вийшов з кабiнету.

Пiсля того, як Полекно залишив Св’ятопятова, полковник закурив цигарку. Вiн зателефонував спiвробiтникам, якi вели розслiдування по «вiдiрванiй руцi», повiдомив слiдчу про вiдкриття Дмитра Родимовича, а також зв'язався з вiддiленням, де було заведено справу вбитоi дiвчини. Св’ятопятов домовився про спiвпрацю. Там вже у всю монiторились дзвiнки, якi надходили до лiкарень i моргiв у зв'язку з загубленням людей.

Минуло бiльше двох дiб, тепер за законом родичi могли звернутися в правоохороннi органи для пошуку зниклих. Також були задiянi регiональнi вiддiлення, тому що по Киеву жодне iз звернень не вiдповiдало опису загиблоi.

– Невже нiхто ii не шукае? – здивувався Св’ятопятов, який прибув до начальника вiддiлення, де мало вiдбуватися спiльне розслiдування. – Припустимо, вона сирота, але у неi ж були друзi i робота.

– Хто ii знае, – вiдповiв його колега, – на роботi у вiдпустцi, а друзiв справжнiх немае.

Ось тобi i вся iсторiя.

– Якась сумна iсторiя, – вiдповiв Св’ятопятов.

– У трупiв не бувае веселих iсторiй, – пожартував начальник вiддiлення i сам же розреготався.

Св’ятопятов скривився, подякував за вiдкриту спiвпрацю, попросив тримати його в курсi i виiхав назад в своi робочi пенати. Поки полковник iхав до вiддiлення, йому зателефонувала донька, яка дуже суворо наказала iхати до неi на роботу. Дарина вимовила це з такою iнтонацiею, нiби ii взяли в заручники.

Св’ятопятов рiзко повернув на заборонений знак i, на максимальнiй швидкостi, помчав убiк офiсу Дарини.

За кiлька годин до цього, ранок вiвторка у Дарини почався слиняво. Дiвчину розбудив шорсткий язик, який старанно облизував ii щоку. Вона вiдкрила очi i посмiхнулася. Над нею схилилася блакитноока волохата морда. Дарина почухала свого спiвмешканця за вушком, чмокнула в нiс i почала збиратися на роботу.