Сон тіні

Але чому назвала роком шлюбу 1923 рiк – загадка.

Тим самим псевдонiмом пiдписанi й наступнi публiкацii в часопису «Нова Украiна» (1923), але вже з 1925-го вона пiдписуеться Наталiя Королева i вiдтодi щороку публiкуе оповiдання в рiзних часописах.

Окремими виданнями вийшли збiрки «Во днi они» (1935) та «Інакший свiт. Екзотичнi оповiдання» (1936), де помiщено оповiдання на евангельськi мотиви та релiгiйнi легенди.

Перший iсторичний роман Наталени Королевоi «1313» присвячений середньовiччю.

Тут описана iсторiя винайдення пороху.

Автобiографiчна повiсть «Без корiння. Життепис сучасницi» з’явилася 1936 року, а ще через рiк – повiсть «Предок», яка стала першою частиною автобiографiчноi трилогii. Третя частина «Шляхами i стежками життя» залишилася у рукописi, хоча окремi ii частини публiкувалися в пресi.

В iсторичнiй повiстi «Предок» (1937) письменниця використала родовi хронiки, перекази й легенди, збагативши iх власною фантазiею, аби описати зустрiч двох своiх предкiв по батьковiй та материнськiй лiнii в Украiнi у XVI сторiччi.

Історичний роман «Сон тiнi» вийшов у 1938 роцi. Подii твору вiдбувалися за часiв римського iмператора Публiя Елiя Адрiяна (117–138 pp.). Продовження «Останнiй бог» залишилось у рукописi.

У Празi 1942 року з’явилися «Легенди старокиiвськi» у двох томах з iлюстрацiями Василя Королiва, який вважав цю книжку «за найлiпшу з усього написаного» дружиною. Ця книга i зараз частенько перевидаеться, щоправда, не з оригiнального видання, а з киiвського 1991 року, яке було спотворене бездарним редагуванням.

Книжка мала успiх, але дехто сприйняв ii надто критично – наприклад, мовознавець Василь Сiмович у часопису «Нашi днi» в 1943 роцi. Ось як згадуе про це письменниця Марiя Струтинська: «До темних сторiнок нашоi працi у «Наших днях» я зараховую те, що iнколи, пiд тиском видатних спiвробiтникiв ми мусили друкувати матерiял, що йшов на шкоду нашим взаеминам з авторами.

Наприклад, я не можу забути того прикрого листа, що його менi написала Наталена Королева, одна з наших найпильнiших спiвробiтниць, пiсля того, як д-р Василь Сiмович обстояв – проти нашоi волi, свою гостру критику на ii нову книжку легенд. Нiколи бiльше вона не написала нам нi одного слова».

Пiд час вiйни письменниця публiкувалася у празькому журналi «Пробоем», берлiнському «Дозвiллi» та в газетi «Кракiвськi вiстi».