Шляхами і стежками життя

], що ними бавляться дiти…

З iнтенсивно синього неба спека ллеться потоком розпаленого металу, наповнюючи собою по береги вуличку, подiбну до пересохлого уеду[102 - Уед – рiвчак, глибока та вузька долина в пустинi (Н. К.).] пустинi.

Дон Еугенiо заблукав у старiй Кордовi, заплутався у своiх думках, пекучих, як цей день.

Нога пiдкнулась на нерiвному бруку об камiнь, що лежав тут, мабуть, ще за часiв калiфiв. В заглубленню стiни блимнуло – майже безбарвне у слiпучому сонцi – свiтелко лампади перед статуею Пресвятоi Дiви.

Молодий старшина вiдсалютував святому зображенню, як велить звичай, по-вiйськовому, немов прапору. Перебiг поглядом заплетений гiрляндою, кучерявий арабський напис на червоно-цеглястому фаянсi маврського орнаменту. Добре знав арабську мову, бо любив читати арабських авторiв, на сторiнках яких iсторичнi подii переплетенi барвистими легендами, як металево-темне листя лаврiв нiжними пахучими квiтами.

– Наша доля, – проголошував маврський посвятний вiрш, – завiшена у нас на шиi.

– Як амулет? Чи як ярмо? – всмiхнувся дон Еугенiо. І ще раз повторював собi, як повторював це протягом всього цього мiсяця своеi вiдпустки, що провiв ii в Кордовi.

– Мушу вiд’iхати! Мушу! Щоб бiльш нiколи не зустрiнутись на свойому життевому шляху з доньею Ангустiас де Рохас i Карраско. – Ішов, як прочанин до Мекки[103 - Мекка – мiсто в Саудiвськiй Аравii, де народився пророк Магомет.], не приймаючи жадних вражiнь, не вiдчуваючи анi нестерпноi спеки.

Спинився лише перед брамою – пiдковою, затягненою тонкою фiлiграною кованих залiзних грат.

Таемною омегою зачиняла ця брама бiлi, без вiкон, стiни монументального чотирикутника. Серед африцькоi пустинi вiн мiг би бути пам’ятником-могилою святого марабу[104 - Марабу – титул мусульманського святого (Н. К.).] або фортецею.

В Кордовi це був тiльки стародавнiй палац, в якому, як у фортецi, замкнулась гордiсть старого роду.

Здавалось: ще пануе над Кордовою розквiт маврськоi доби, так недоторканi часом смiялись над ним кам’янi i фаянсовi мережива орнаментальних фризiв.

Тiльки герб над брамою-омегою нагадував про Реконквiсту[105 - Реконквiста – вiдвойовання Еспанii вiд маврiв (Н. К.).]: зелений дуб на срiбному полi. Навколо на тарчi[106 - Тарч – щит; один iз обов’язкових атрибутiв у геральдичнiй символiцi.], на золотi бордюру – дев’ять блакитних зорь. Герб роду де Рохас i Карраско[107 - Рохас (Rojas) та Карраско (Carrasco) – iспанськi шляхетськi роди.