Шляхами і стежками життя

Не випадково Августа Сабiна намагаеться переконати цезаря в тому, що Антiной – колишнiй раб, син рабинi-християнки i його, цезаря, син, що вiн таемно сповiдуе християнство, тягнеться до «демосу», i тому таемнi християни палко моляться, щоб новий цезар Антiной швидше обiйняв владу. Причиною його трагiчноi загибелi е передусiм змова iмператорського двору на чолi з дружиною цезаря Сабiною i сенатором Татiаном iз метою не допустити на римський трон таемного християнина, одруженого з дочкою роксоланина Ярмужа, який привiв у дарунок цезаревi Адрiану славетного згодом коня Бористена.

До речi, у повiстi згадуеться, що батько Ізi також походженням iз берегiв Бористена.

Як бачимо, i у повiстi «Сон тiнi» Наталена Королева не забувае про свою другу родинну гiлку, яка тягнеться до украiнського родословного дерева.

А повiсть «Предок» взагалi присвячена ледве не мiстичному поеднанню двох родiв – iспанського й украiнського. Цей твiр наповнений дитячими враженнями i спогадами Наталени про таку далеку i таку рiдну Волинь, про маеток Борки над Стиром, бабуню Теофiлю Дунiну-Борковську, зiлiйницю бабу Вiвдю… У повiстi все, що пов’язане з Украiною, що вiдбуваеться на Волинi, читач «бачить» очима самоi письменницi, яка постае в образi маленькоi внучки графинi Теофiли Теi, i очима волинського шляхтича Адама Дунiна-Борковського, його дружини-сарацинки Марii-Зораi, яка в захопленнi вигукуе: «Ах, срiбна, срiбна Волинь!.

. Колиска мого золотого щастя!»

Та головне сприйняття Волинi, украiнськоi землi авторка повiстi «Предок» «довiряе» молодому лицарю Карлосу де Ляцерда, який прибувае в Украiну на запрошення викупленого з турецького полону волинянина Адама Дунiна-Борковського.

Іспанський предок письменницi дон Карлос де Ляцерда справдi жив у першiй половинi ХVI ст., був близький до iспанського двору, супроводжував убиту горем королеву Хуану, яка надумала вiдвезти тiло померлого короля Фiлiппа І до мiсця його народження – Вiдня.

Наталена Королева вiдтворюе моральну й духовну атмосферу тогочасноi Іспанii, в якiй сiяла страх i розбрат iнквiзицiя.

Оскiльки рiд Ляцердiв (про це було вiдомо iз родових хронiк) був пов’язаний з альбiгойською ерессю, то лицарю Карлосу де Ляцерда нiчого не лишалося, як покинути таемно Іспанiю. Вiн боявся, що iнквiзицiя дiзнаеться про прибуття до Іспанii його родича Енрiко де Кастро, який намагався залучити Карлоса до альбiгойськоi вiри, проти якоi римська церква ще на початку ХІІІ ст. оголосила хрестовий похiд.