Шляхами і стежками життя

Вiдмовилася вона i вiд роботи на кафедрi египтологii в Паризькому унiверситетi – «щоб не роздвоюватись, бо рiшуче вступила на шлях украiнськоi письменницькоi творчости»[19 - Биковський Лев. Наталена Королева: вiд 1888 до 1958 // Визвольний шлях. – 1958. – Кн. 2. – C. 192.].

Доля вкотре повертае Наталенi минуле, наче даруе, як це було iз родовитим персом, князем Іскандером, можливiсть вiдродити те, що було загублене в лихолiттi iсторичних обставин. Вiдновлюеться спiлкування з другом своеi юностi, з першим своiм коханням – королем Іспанii Альфонсо ХІІІ, який унаслiдок революцii втратив трон i на запрошення французького уряду прибув до Францii, де i поселився iз сiм’ею в готелi «Savoye» у мiстечку Фонтебло.

Вiдшукав у Мельнику ту, яку завжди кохав i вiрив, що вони зустрiнуться, що Естрелла не забула його, озветься, покличе… «І знов зв’язались оба кiнцi пасма життя, розсатаного долею, – напише Наталена, згадуючи цю несподiвану зустрiч, яка повернула iх на чверть столiття назад… – Припали устами до уст, немов хотiли вгасити довголiтню спрагу».

І хоча Естрельiтi було вже сорок шiсть рокiв, проте почуття не згасли – iй здавалося, що вони тiльки вчора нiжно попрощалися в ii мадридськiй майстернi, щоб на другий день знову зустрiтися.

Дон Альфонсо вiдчув, що Естрельiта радiсно переживае спорiдненiсть iхнiх душ, ii серце наповнене почуттям незгасноi любовi до нього, то чому б iм, скривдженим немилосердними обставинами бурхливого життя, не поеднати двi самотнi душi?

Естрельiта на якусь мить уявила, як цi щоденнi клопоти по господарству, ця виснажлива боротьба за виживання, цi злиднi нарештi залишаться лише в гiрких спогадах, як вона порине в широкий потiк вiльного, живого – справжнього – життя i зацвiте щастям десь в одному з чарiвних куточкiв землi – на Капрi, поблизу Равелло…

«Обом нестерпно, жагуче хотiлось вирватись нарештi з тiеi змори, якою було все iхне життя…» – згадувала згодом Наталена, але вона не наважилася на цей крок.