Завдання Героїв

Його спопеляючий погляд змусив Торового батька вiдвернутися.

Солдат знов звернувся до Тора.

“Вiдповiдай!” – крикнув вiн.

Тор глитнув, йому вiдiбрало мову. Вiн уявляв це собi зовсiм не так.

“Образити Срiбло – це образити самого Короля”, – промукав Тор, повторюючи ранiше вивченi слова.

“Так”, – вiдповiв солдат. – “А це означае, що я можу призначити тобi сорок ударiв батогом”.

“Я не хотiв вас образити, сер”, – сказав Тор. – “Я лише хочу, щоб мене обрали. Будь ласка. Я мрiяв про це усе свое життя. Будь ласка.

Солдат подивився на нього, i його обличчя пом’якшало. Пiсля паузи вiн похитав головою.

“Хлопче, ти ще молодий. В тебе велике серце. Але ти не готовий. Приходь до нас, коли виростеш”.

З цими словами вiн розвернувся та поспiшив до свого коня, лише ковзнувши поглядом по iнших хлопцях.

Пригнiчений Тор дивився як колона вiд’iжджае – так само швидко, як i приiхала.

Останне, що побачив Тор – це своiх братiв, якi сидiли в останнiй каретi та дивились на нього зневажливо та насмiшливо.

Тору здавалося, що вiн зараз помре.

Ажiотаж довкола нього згасав, i селяни почали розходитися по домiвках.

“Ти хоч розумiеш, яку дурницю ти утнув?” – гаркнув батько, схопивши Тора за плечi. – “Ти розумiеш, що мiг звести нанiвець шанси твоiх братiв?”

Тор рiзко скинув батькову руку. Батько вiдступив i вiдважив йому ляпаса.

Тор вiдчув опiк удару та розлючено подивився на батька. Вперше в життi йому захотiлось вiдповiсти батьковi ударом на удар.

“Іди приведи назад мою отару. Негайно! А коли повернешся, не чекай, що я дам тобi iсти. Сьогоднi ти не iстимеш. І добре подумай над тим, що ти зробив”.

“Можливо, я взагалi не повернусь!” – прокричав Тор, тiкаючи з дому у напрямку пагорбiв.

“Тор!” – покликав його батько. Кiлька селян, якi ще не розiйшлися, стояли на дорозi та спостерiгали за цим дiйством.

Тор бiг з усiх сил, намагаючись вiдбiгти вiд цього мiсця якомога далi.

Роздiл другий

Тор декiлька годин бродив помiж пагорбiв, аж поки не присiв, схрестивши руки на ногах, вдивляючись у горизонт. Вiн бачив, що карети зникли, але хмари пилу ще довго продовжували висiти у повiтрi.

Вони бiльше не приiдуть. Тепер вiн був приречений залишитись у цьому селi на роки, очiкуючи на iнший шанс, якщо вiн взагалi коли-небудь трапиться.