Криничар

Що ще чекати вiд того, хто зрiс на семи вiтрах.

Тодi я увiльнив служника, що стояв при грубах, i вiдрядив його опоряджати церковне дворище. А дрова, заготовленi на зиму, вiдвiз до школи.

Прихитрившись, я пустив змiйкою цiвки i в городець, пiд грядки. А згори накрив iх стрiшками з вистрижених кролячих шкур, аби сонце пробивалося. Надворi снiжило, а в моiй теплицi яскрiла зеленина i земля смачно парувала. На великодне розговiння я поклав на архiерейський стiл кошарик зеленоi цибулi, салати, кропу й повне сито огiрочкiв-мiзинцiв.

Було з чого дивуватися на гостинi.

Вуличних поголосiв теж вистачало. Приносила iх з торжища кухарка. «Пан Кутьо вiзьме хосен навiть iз собачого лайна!» «Золотар е золотар, циганам тепер у мiстi немае що робити. Все вiн пiдбирае». «Переповiш, Гафiе, газдi най прийде i мiй будар почистити».

Я знаю, це не злоба iхнiми язиками обертае, то плеще з них голоштанна веселiсть. Ачей не забули вошивi мудраки, з чого я вчив iх хижi лiпити, коли сiм лiт тому Латориця в першi зазимки понесла цiлу вулицю.

Ледве худобу вiдтягли. І стали чорним згарищем на бiлiм снiгу, з дiтьми на руках i з упованням в очах. От i маете те, що накликали! Доки вам, маловiри, можна заказувати не довбати камiнь з дамби, не копати пiщанi ями в берегах, не рубати хащу над потiчками?! Доки лiпити будете халупи з глини на глинi?! Та ще й на самих закрайках, аби нужникiв не треба робити, аби сикати прямо в воду, аби не копати колодязiв, а просто з берега черпати – i худобi на пiйло, i собi на юшку. Нерозумне, недбайливе плем’я! Не порадившись iз головою, руками все хапають…

Постояли, постогнали та й вирядили до мене влесливого Йошку.

«Господь покарав нас, солодкий паночку».

«Виджу, – сказав я, – але ж я не пiп. Ви до церкви йдiть».

«Рiка все забрала у нас, i твоi позики теж. Голi ми чисто, що з нас тепер вiзьмеш?»

«Правда твоя, Йошку: нiчого з голого не вiзьмеш».

«Тодi хоч шкури нашi вiзьми. Твоi ми цiлком. Роби з нами, що хочеш», – правив далi хитрий чоловiк.

«Е нi, братику, робити з вами я нiчого не буду.

Самi робити будете».

«Ми б i радi прислужити, пане, та зима зазирае в дiри. А дехто й шапку не встиг ухопити».

«Нiчого, Йошку, зiгрiетесь. Хто робить, той голий не ходить».

Загад дiло справуе. Я послав кметя до своiх цеховикiв за сокирами й пилами, i нужденна череда людей i тварин потяглася до Сорочого лiска. Його я вимiняв колись у графа на брукiвку зi своеi каменоломнi в Шелестовi – вiн ii стелив на майданах у Вiднi.