Край неляканих птахів

Чи встигла вона приготувати ii? Чи буде щось смачне на вечерю?

Словом, подружне життя у неi з нiжноi й чарiвноi романтики давно вже перетворилось у сiру та пiсну прозу. А iй, молодiй та ще вродливiй, хочеться ж таки романтики.

Таку тендiтну гарну рученьку повинен би цiлувати не якийсь задрипаний селюк, а неодмiнно мiльйонер. Але де ти iх вiзьмеш у провiнцii? Тут не життя, а суцiльне нидiння. Щодня бачиш однi й тi ж обличчя, чуеш однi й тi ж розмови та розумування. Словом, вiд сiростi буднiв можна якщо не збожеволiти, то очманiти.

До обiдньоi перерви залишалось хвилин вiсiм-десять. Зазвичай у цей час у приймальню нiхто не заходив й не набридав теревенями. Тут всевладно панувала передобiдня тиша. Щоправда, час вiд часу ii стала порушувати дебела зелена муха, яка набридливо дзижчала й настирливо билась у скло.

Оля, яка ранiше, не помiчала дзижчання мухи всерединi вiкна, почала дратуватись.

«Звiдки у серединi жовтня з’явилась ця муха? – здивувалась секретарка. – Мабуть, лежала десь внизу догори лапами, а як почали опалювати примiщення – вона, падлюка, й ожила.

Лишенько яке! Якщо хто-небудь з голiв СВК побачить ту кляту муху у вiкнi, точно засмiе. Ще й в’iдливо спитае, чим, мовляв, у вас займаеться прибиральниця? За що iй грошi платять?

Нi, з тiею старою каргою треба термiново розiбратись й дати iй добрячоi прочуханки. Що це за ставлення до виконання службових обов’язкiв у поважнiй державнiй установi району? Влiтку, мабуть, взагалi не вiдчиняла вiкон й не провiтрювала примiщення. Он скiльки павутиння розвелось!».

Секретарка, мабуть, ще довго би подумки шпетила прибиральницю, але дверi приймальнi вiдчинились й на порозi з’явився чоловiк з неголеним обличчям, в обiрваних брюках та брудних черевиках.

«А це що за чмо?» – подумала секретарка.

– Здрастуйте! – привiтався вiдвiдувач.

– Доброго дня! – вiдповiла вона сердито.

– Голова райдержадмiнiстрацii у себе? – знявши з голови картуз й нервово мнучи того в руках, спитав чоловiк.

– У себе, але вiн сьогоднi нiкого не приймае, – завершуючи наводити манiкюр на пальцях правоi руки, вiдповiла секретарка.

– А чому? – почав доскiпуватись вiдвiдувач.

– Тому що неприйомний день! – вийшовши з себе, вiдповiла Оля.

– А якщо у мене вдома кусня хлiба немае, а в сiм’i семеро голодних ротiв?

Питання було з розряду риторичних. У приймальнi нависла лячна гнiтюча тиша. Вiдвiдувач висловив найболючiше, а гострiй на язик секретарцi нiби зацiпило й вона нiчого не могла вдiяти з собою.