Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

Нехай би собi спiвав хоч i про Калаiноса,[44 - Старовинний романс розповiдае про знатного мавра Калаiноса, який заради доньки халiфа Сарагоси кинув виклик трьом французьким перам, але Роланд вбив його. Існуе вираз: пiсенька про Калаiноса (coplas de Calainos) – щось невчасне, сумнiвне, що нi для кого не мае цiнностi й значення.] все одно, у нашiм дiлi воно нi на добре, нi на лихе не призвiсне.

Як порiвнявся з ними селянин, Дон Кiхот спитався в нього:

– Чи не скажете ви, добрий чоловiче, нехай вам Бiг помагае, де тут палац незрiвнянноi принцеси доньi Дульсiнеi Тобоськоi?

– Пане, – одказав йому парубок, – я сам не тутешнiй, став оце недавно до одного багатого господаря в найми про всяку польову роботу; онде-о навпроти живуть йогомость i паламар сього приходу, вони вашiй милостi напевне скажуть, хоч той, хоч той, про тую панi принцизну, бо мають списки всiх мешканцiв тобоських; тiльки здаеться менi, що нема в цьому селi анi жодноi принцизни, хiба що чимало господарок пановитих, що кожна себе в домi за принцизну мае.

– Серед них же то, приятелю, – сказав Дон Кiхот, – i мусить бути та, про яку тебе питаю.

– Мо’, й так, – погодився парубок. – Бувайте здоровi, бо он уже й на свiт починае займатись.

Та й погнав собi мули, не чекаючи дальшого розпитку.

Побачив Санчо, що пан його нiби розгубився i невдоволений чимось, та й каже:

– А й справдi, пане, затого день бiлий буде, а нам воно нiби нiяково трохи на вулицi. Ось виiдьмо краще з мiста: ваша милость перебуде тут десь поблизу в лiсi абощо, а я по-видному вже вернуся до мiста i пiду по нишпорках, вилажу скрiзь до останньоi загогулини, шукаючи моеi панi дому, чи замку там, чи палацу; то було б велике нещастя, коли б не знайшов, а як iзнайду, то розмовлюся з ii милостю i скажу, де i як ваша милость чекае од неi знаку й слова, аби зiйтися вам обом без ущербку для честi ii i слави.

– Короткий був еси у словi, Санчо, – мовив Дон Кiхот, – та много мудрого сказав еси.

Санчо намагався чимскорше спровадити пана свого з Тобоса, аби не вийшло наяв те ошуканство його з вiдповiддю, що вiн привозив у гори Моренськi нiбито вiд Дульсiнеi, тож i виiхали вони зразу, не гаючись.