Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

 – Коли ваша милость так уже хоче знати все, що на неi плещуть i клеплють, то зараз я приведу одного чоловiка, який розкаже вам геть-чисто все до останньоi цяти. Вчора ввечерi приiхав син Бартоломея Карраска, що то в Саламанцi вчився й на бакаляра вийшов; пiшов я до нього приiздом повiншувати, а вiн менi й каже, що вийшла, каже, iсторiя вашоi милостi, так i називаеться: «Премудрий гiдальго Дон Кiхот з Ламанчi». Каже, що й мене там пропечатано пiд моiм таки йменням – Санчо Панса, i сеньйору Дульсiнею Тобоську, i все, що промiж нами говорилось на двi пари очей – я здумiвся, аж перехрестився: i як воно, думаю, той писака про все дiзнався?

– Запевняю тебе, Санчо, – сказав Дон Кiхот, – що нашу iсторiю списав який-небудь премудрий чарiвник: такий як задумае що написати, то перед ним нiщо не втаiться.

– Еге! – вигукнув Санчо. – Який там премудрий чарiвник, коли той бакаляр Самсон Карраско (бо його, бачите, Самсоном зовуть) каже, що книгу написав Сiд Ахмет Брехунеллi.

– Се мавританське iм’я, – зауважив Дон Кiхот.

– І менi так здаеться, – сказав Санчо, – бо чував я не раз од людей, що маври – великi брехуни.[16 - Обiгруеться те, що Самсоном звуть бiблiйного персонажа великого на зрiст i сильного, а герой Сервантеса iнший на вигляд.]

– Схоже на те, Санчо, – зауважив Дон Кiхот, – що ти перекрутив прiзвище того Сiда, а «сiд», щоб ти знав, по-арабському значить «пан».

– Мо’, й так, – погодився Санчо. – То коли ваша милость звелить привести сюди бакаляра, так я миттю злiтаю.

– Зроби менi таку ласку, друже, – сказав Дон Кiхот. – Оце загадав ти менi загадку, що й iжа на душу не пiде, поки не дiзнаюся, як, що й до чого.

– Зара’ приведу його, – сказав Санчо.

Пiшов i незабаром повернувся вже з бакалавром; тут мiж ними трьома поточилася прецiкава розмова.

Роздiл III

Про потiшну розмову, що провадили мiж собою Дон Кiхот, Санчо Панса та бакалавр Самсон Карраско

Затоплений у думках сидiв Дон Кiхот, дожидаючи бакалавра Карраска, од якого сподiвався почути, що там за нього написано в книзi, про яку Санчо казав; аж не вiрилось йому, що така книга може бути – ще ж бо на лезi мечовому не висохла кров ворогiв, яких вiн убив, а тут же хтось появив друком iсторiю величного його рицарювання.