Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

 – Даю вам слово, що завтра ми влаштуемо над ними автодафе i дотла попалимо, щоб не збивали бiльше з плигу читальникiв, щоб не пiдкушували iх на такi вчинки, яких допустився, мабуть, мiй добрий приятель.

Всю тую розмову чули Дон Кiхот i селянин, що збагнув тепер цiлком, яка падь на його сусiда пала, i загукав зичним голосом:

– Одчиняйте, панове, дверi сеньйоровi Балдуiну та тяжко пораненому маркiзовi Мантуанському, а також мавровi Абiндарраесу, що його веде в неволю антекерський кастелян, одважний Родрiго де Нарваес!

На той галас iз дому вибiгли всi: скоро парох iз цирульником упiзнали свого приятеля, а ключниця й небога – пана свого i дядя, кинулись обiймати його, хоч вiн, знесилений, не мiг iз осла злiзти.

– Стривайте, – казав вiн iм, – мене тяжко поранено з вини мого коня. Несiть мене до лiжка i покличте, коли можна, ворожку Урганду, щоб доглянула мене й рани моi погоiла.

– Ой лишенько! – сплеснула руками ключниця. – Чуло мое серце, на чому мiй пан звихнувся… Злiзайте з Богом, добродiю, запевняю вас, що i без тоi Дурганди вас на ноги поставимо.

Дон Кiхота вклали в лiжко i стали оглядати, де його поранено, але ран так i не знайшли. Тодi Дон Кiхот сказав iм, що то вiн потовкся, як грьопнув додолу разом зi своiм Росинантом у бою з десятьма велетнями, такими зухвалими й почварними, яких iще не бачили пiд зорею й сонцем.

– Еге! – сказав парох. – Уже, значить, i до велетнiв ряд дiйшов? Скарай мене, Боже, як завтра до вечора не спалю всього того непотребу!

Тут до Дон Кiхота пристали всi з розпитками, та вiн не одказував нiкому, попрохав тiльки, щоб дали йому попоiсти й поспати, бо йому тепер того найбiльше треба. Так же й зробили, а тодi священик почав випитувати в селянина, де i як вiн знайшов Дон Кiхота. Як же селянин розповiв йому все докладно, не минувши й тих дурниць, що плескав по дорозi наш рицар, то священик остаточно в своему замiрi утвердився.

Роздiл VI

Про великий i цiкавий огляд, що вчинили парох i цирульник у книгозбiрнi нашого завзятого гiдальга

Дон Кiхот iще спав. Парох попросив у небоги ключа вiд кiмнати, де зберiгались отi книжки, до всього лиха призвiдницi, i та охоче вволила його волю.