Cьоме пророцтво Семіраміди

Це едине, що ви можете для них зробити.

2. Будь-яка свобода – умовнiсть

У невеличкiй кав’ярнi у Франсиско на Монмартрi людно i гамiрно. Грае саксофон, його нiхто не слухае, заходять i виходять люди, впускаючи у дверi тепле лiтне повiтря.

– Алiсо, ще пива усiм. І хазяiну теж. Я пригощаю, – гукнув Жак молодiй офiцiантцi.

– Жаку, а з якоi нагоди вечiрка? Ти що женишся? – запитав Карлик, давнiй приятель хлопця, який пригощав усiх пивом.

– А йди до бiса зi своiми жартами. – розлютився Жак. – Я сьогоднi познайомився iз самою Лi.

– Та ну?

– Та бреше вiн усе. – озвався кремезний чолов’яга, що стояв бiля стiйки.

– Провалитись менi на цьому мiсцi, коли брешу, – образився Жак. – Я говорив з нею, як з тобою зараз.

Присутнi подiлилися на тих, якi повiрили Жаку i тих, що нi:

– Що iй робити в нашому кварталi?

– А як вона тепер виглядае? Кажуть пiсля пластичноi операцii дуже змiнилась?

– Дуже худа i дуже руда, – промовив Жак, задоволений з того, що його слухають, – а очi, як трава на газонi Франсиско.

Хтось висунувся у вiкно глянути на траву. Хтось припустив, що це контактнi лiнзи.

– Я йшов на змiну, по дорозi зазирнув до Франсиско на каву з вершками. – розповiдав Жак. – Дивлюсь, сидить вона…

… Вона сидiла на вiдкритiй терасi i пила мiнералку з бульбашками. Цього разу у неi було довге руде волосся i бездоннi зеленi очi. Жак вмостився напроти («Дозволите?»), хоча поруч були усi столики вiльнi. Вона вiдповiла ствердно, з акцентом.

– Ви не француженка, мiс, – констатував Жак.

Вона дивилась на нього, не моргаючи.

– Хоча ви й розумiете французьку, але у вас англiйський акцент. І ваша зовнiшнiсть… Ви напевно з Пiвнiчноi Британii чи Шотландii.

– Можна сказати й так. Колись я жила там.

– В Британii найчарiвнiшi жiнки у свiтi. Ви в Парижi у справах, чи вiдпочиваете?

– І те, й iнше. Я подорожую, – вона усмiхнулася.

– Так ви мандрiвниця! Я можу показати вам мiсто. Бульвар Клiшi, Собор Паризькоi Богоматерi…

– Цiль моеi подорожi, – почала незнайомка з точнiсiнько таким акцентом, як i на початку, але цiеi митi вiдносну тишу порушили кiлька пострiлiв.

– Вiйна? – звела вона брови.

– Нi, що ви, мiс, це один дурень так вiтаеться iз своiми сусiдами. Може вам ще щось замовити?

– Вiн глухий?

– Хто, вiн? Дурень? Нi, вiн художник. Живе в кораблi-мийцi, он там, – Жак непевно махнув рукою праворуч.

– Навiщо вiн це робить?

– Що?

– Стрiляе.

– Чорти його знають. – Жак стенув плечами.