Cьоме пророцтво Семіраміди

Менi тут поруч i я не спав, коли задзвонив телефон. Як вас звати?

За мить Алон уже мчав по проспекту Зухвальства i намагався себе заспокоiти: «Щоб Нола лишилася в дiльницi до завтра, додумались, вона iм все потрощить. Як iм взагалi вдалося затримати?… Спокiйно. Не треба панiкувати. Я нагадую людину, яка безперервно мчиться за тiнню. Чомусь вважають, що життя без тiней непристойнiсть. Тiнь так само модно мати як мобiльний телефон. Але ж без них набагато простiше. Ох, не треба хвилюватися.»

– Я думаю, Алоне, настав час нам розбiгатися.

Я звiсно не кину тебе цiеi ж митi, але… звернись до офiсу тiней. Нехай там тобi пiдшукають тiнь якогось раба чи бранця. Як тiльки все буде залагоджено i ти отримаеш пакунок, ми розпрощаемось, – казала тiнь Нола своему господарю пiсля того, як вiн визволив ii з полiцейськоi дiльницi.

– Але ти мене влаштовуеш, – запротестував Алон, – спробуй пiдшукай тiнь такого ж зросту, розмiрiв i фiгури, як моя.

– Не плети нiсенiтниць. Через базу даних тобi знайдуть будь-яку тiнь на твiй смак.

Я знаю багато тiней дiвчат з хлопчачими фiгурам, якраз такими, якi тобi до вподоби. До того ж вони не такi фривольнi, як я.

– Навiщо менi шукати когось? Менi потрiбна ти. Я до тебе звик, – образився Алон.

– Розумiеш, друже, я планую провести решту свого життя в келii, подалi вiд усього свiтського. Сумнiваюсь, що ти на таке погодишся.

– Ти що? Ти хочеш стати нетлiнною? У тiней, що теж е монастирi, келii, тiнi бувають вiдлюдниками?

– Тiнi такi ж iстоти як i ви, люди.

– Ви всi нерозважливi. Моя перша тiнь через свою нерозсудливiсть потонула у Середземному морi. А ти ще недавно була п’яна як чiп, а сьогоднi збираешся у келiю… Отямся!

– Проблема в тому, що ти завжди вважав мене другорядною. Ти забув, що до нашоi з тобою зустрiчi у мене було свое життя.

Тiнь вискочила через дверi i Алону довелося нашвидкуруч вдягатися i мчати за нею по проспекту. Таких ситуацiй вiн терпiти не мiг, бо завжди стежив за своею зовнiшнiстю, але Нола не лишала йому часу, аби причепуритися.

Коли сонце сходило, Алон мусив повторювати усi рухи своеi божевiльноi тiнi. Коли наставав вечiр – дiставалось Нолi.

Алон промчав проспектом, ледве не збивши якусь гладку панi, що несла кошик з помаранчами, перетнув кiлька дворiв, наполохавши закоханих, що цiлувалися попiд стiною, домчав до стоянки колiсниць, захекавшись плюснувся на сидiння своеi автiвки i, лаючись, поiхав за тiнню, яка мчала мов навiжена на тiнi-Мерсi порожньою дорогою.