Зло не має влади

А вранцi, збираючись на пляж, я вимкнула телефон i залишила в директорському сейфi – ми всi так робили, у нас же на будиночках замки зовсiм умовнi…

– Що таке?

– Нiчого не знаю. Швидко!

Дiвчиська попiдводились на лiктях та зацiкавлено витрiщалися на мене. Хлопчик-рибалка висмикнув iз води крихiтну плiточку – вона зблиснула на сонцi…

Я застромила мокрi ноги в спортивнi тапцi. Пiд п’яту потрапив гострий камiнчик, кольнув, нiби голкою. Я засичала крiзь зуби, накульгуючи, на ходу його витрушуючи, пiдтюпцем побiгла стежкою геть вiд берега – до табору.

Бiля адмiнiстративного корпусу стояло авто – синiй «Опель». Бiля лави тупцяв Макс Овчинiн iз бiлим пластиковим кульком у руках. Але менi було не до Овчинiна; я збiгла бетонними сходами ганку. Начальником табору працював пенсiонер – не дуже старий (ранiше вiн служив на будiвництвi виконробом). До нас директор ставився дуже непогано, з гумором принаймнi. Але зараз я його не впiзнала.

Вiн стояв посеред свого маленького кабiнету – рештки волосся стали сторчма, обличчя поблiдло, губи мiцно стиснутi. Коли я вбiгла в розчиненi дверi (не стукаючи, мушу зiзнатися) в пом’ятих шортах, у тапцях i з ногами, по колiна припалими пилом, вiн втупився в мене так, нiби вперше бачив. Начебто щойно дiзнався, що я не дiвчисько, а перевертень-терорист.

– Здрасьте, Ігорю Борисичу… Що сталося?

– Ось вона, – сказав начальник дуже холодно й зовсiм не менi.

Тодi лише я помiтила, що бiля вiкна в крiслi сидить ще один чоловiк – проти свiтла, тож я бачила тiльки силует. Гладко зачесане волосся. Вуха щiльно прилягли до голови. Дуже пряма постава (як у вiйськових зi старих кiнофiльмiв).

– Оце Лапiна Олена. Я так розумiю, необхiдна присутнiсть батькiв? Адвоката? Адже ж так, якщо за законом?

У начальника тремтiв голос. (Здавалося, вiн розлючений. Або навпаки: що дуже переляканий i насилу приховуе страх.

– Адвоката? – перепитала я тупо. – Що трапилось? Моя мама дзвонила?

– Та що ти корчиш iз себе дурненьку! – раптом вибухнув начальник, i таким роздратованим я нiколи ще його не бачила. – Не розумiеш, так? Узяли твою подiльницю, з якою ти квартири чистила! Вона на тебе навела, пiд час обшуку все знайшли!

– Якого ще… обшуку?

Я вiдчула, що у мене мiзки перевертаються… Напевно, перегрiлася.